У кожної людини рідний край - місце, де вона народилась, живе і працює. Для нас рідний край - Шепетівщина, прадавня слов’янська земля.
Мальовничий цей куточок розташований у північній частині нинішньої Хмельниччини на відрогах Волино-Подільської височини.
Існує кілька переказів та легенд щодо походження назви нашого міста Шепетівки. Можливо від першого поселення Шепота, а може від шепотіння довколишніх борів, а може від шипіння води в мінеральних джерелах, які знаходились на території міста.
В ХІV-ХV ст. територія теперішнього Шепетівського району переходить під владу литовських князів. Існує версія, що назва міста походить від литовського слова «шепот», яке перекладалося як «болото», що більш характерно для даної місцевості. Є і ще одна версія. Польський історик Тадеуш Стецький у своїй праці «Волинь у відношенні статистичному, історичному та археологічному» висловлює припущення, що це містечко колись було власністю родини Шепетівських, але своє припущення не підтверджує конкретними даними.
На території міста Шепетівки знаходили давньо-історичні пам’ятки епохи міді і бронзи, які відносяться до н.е. Поблизу залізничної станції, де тепер зіп’ялися в небо міцноплечі опори електропередач, ще височать кургани, насипані людьми тих давніх часів. Під час дослідження курганного могильника в урочищі Гусецькому знайдено скарб доби бронзи.
Починаючи з І тисячоліття до н.е., у межах розташування Шепетівки жили землеробські племена, які вступили в смугу раннього залізного віку. Про це свідчать кургани скіфо-сарматського періоду. В І-ІV столітті н.е. територію сучасної Шепетівки населяли племена південно-західної групи східних слов’ян. Осідали наші предки на схилах берегів річок або озер. Сліди пожеж та руйнувань схиляють до думки, що тутешні ранньослов’янські поселення знищені пришельцями-аварами - народом тюркського походження.
У давньоруський період Погориння, до якого входило і стародавнє поселення, що започаткувало Шепетівку, вже було густо заселеним. У ХІІ-ХІІІ століттях воно досягло значного економічного розвитку, але у 1241 році на наші землі ринули татаро-монголи і на кілька століть відкинули життя сло-в’ян назад.
Визволення українських земель від монголо-татарського ярма розпочалося відносно рано. Його очолили князі Литовської держави.
Перша згадка про Шепетівку датується 27 червня 1594р. в «Отрывке из кременецких городских и земских книг 1593-1597 гг. хранящихся во Временной комиссии для разбора древних актов» (№449, лист 17). В кінці ХVI ст. Шепетівка належить Андрію Ждярському і входить до Кременецького повіту Волинського воєводства. Друга письмова згадка датована 1 вересня 1594 р. (Архив Юго-Западной России, т.1,46. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI-ХVІІ вв, 1488-1795 гг, д.241). У ХVІ ст. Шепетівка нічим не відрізнялась від інших волинських містечок. В ньому існувала община, був млин. В 1629 році податки сплачували 128 димів (будинків), а в 1631 році вже 168. Ремісників, об’єднаних у цехи, чоботарів, бочкарів, кушнірів, гончарів налічувалось 22 чоловіки.
У 1650 р. село Шепетівка стає містечком і належить князю Володимиру Домініку Заславському. Це видно із акта від 1650 року, в якому вказані дані, взяті із присяжних свідчень про кількість міст і сіл, які підлягають до оплати «подимного» податку. «В числе сих поселений указана и Шепетовка...» (Архив Юго-Западной России т.2 и 7, ст. 480). Як свідчать деякі джерела, наприкінці ХVІ ст. Шепетівці було надано Магдебурзьке право (документами це не підтверджується).
Невтішними сторінками значаться в історії Шепетівки ті часи. Не раз її спустошували татарські роз-бійники, а в 1649 р. у попелище перетворили місто польсько-шляхетські загони белзького воєводи. Тут залишилося, як значиться в податних описах за 1650 рік, всього три будинки. Для міста настав період занепаду.
На протязі 50-60-х років ХVІІ століття, після захоплення турками Кам’янець-Подільського воєводства, турецько-татарські розбої на Південній Волині знову почастішали. Ординці хижими зграями никають по краю, виловлюють в ясир людей. В результаті Шепетівка зовсім зникає як поселення і відроджується лише в кінці ХVІІ- на початку ХVІІІ століття.
Саме в той час змінюється власник Шепетівки. Ним стає князь Любомирський, що одружився на княжні Теофілі Заславській, рідній сестрі князя Олександра.
У 1793 році, після другого поділу Польщі, Шепетівка у складі Волині відійшла до Росії. Згідно з царським указом від 1797 року, Шепетівка належить до Ізяславського повіту Волинської губернії.
З 1816 року у шепетівських маєтках Сангушків почали розводити тонкорунних овець і переробляти вовну. В Шепетівці виникає суконна мануфактура. Поміщик використовує на мануфактурі працю кріпаків і вільнонайманих робітників. Робітничий прошарок продовжує зростати в місті, особливо після того, як у 1843 році починає будуватися цукровий завод. Праця на цукроварні була важкою та виснажливою. Цукор вироблявся примітивним вогневим способом. Про механізацію технологічних процесів не було й мови.
У 1859 році Марія Романівна Сангушко (правнучка князя) виходить заміж за графа Альфреда Потоцького. Шепетівка, а також частина володінь Сангушків, а саме: Антонінський, Пісчевський і Шепетівський цукрові заводи у вигляді приданого переходять до власності А.Потоцького. А в 1889 році, після смерті Альфреда Потоцького, містом заволодів його молодший син Йосип, який тоді прийняв російське підданство і йому було надане звання камер-юнкера Височайшого двора і затверджено в дворянському достоїнстві Російської імперії. Нащадки Потоцьких володіли містечком до 1917 р.
В другій половині ХІХ - на початку ХХ століття Шепетівка швидко розвивається, зростає чисельність населення. Це зумовлено в першу чергу спорудженням залізничних ліній Київ-Брест і Фастів-Рівне, перша з яких пролягла через Шепетівку у 1873 р., а друга - в 1892 р. Відкривається паровозне депо.
В цей час створюються нові підприємства. У 1876 р. - побудовано рафінадний цукрозавод. Стає до ладу лісозавод, споруджується цегельний, черепичний, підприємство з виготовлення смоли та скипидару. У зв’язку з попитом на будівельні матеріали розширюються каменоломні.
Пожвавлюється торгівля. В містечку діє щотижневий базар. Протягом року збирається чотири ярмарки, на яких організовувалися різні масові видовища, ігри. Відкриті численні приватні крамниці, три харчевні. З 1866 року Шепетівка - волосний центр Ізяславського повіту Волинської губернії. До складу Шепетівської волості входило 13 сіл.
З освітніх закладів працюють відкрите 1865 року сільське однокласне училище (в 1900 році перетворене у двокласне) та засновано в 1872 році парафіяльну школу.
Наприкінці ХІХ століття у місті функціонує земська лікарня на 25 ліжок, два медичних пункти, приватна аптека, водолікарня. Так, в записках Батюшкова («Волинь, 1888 р., с.229) вказується, що в Шепетівці знаходяться гарячі джерела залізистих вод, «температура каких плюс 80 градусов. При источниках установлены хорошие купальни, что привлекают к себе много больных».
У 1888 році в Шепетівці почали працювати поштова контора, телеграфна станція. Швидкий промисловий розвиток Шепетівки зумовив значне зростання населення.
Дореволюційна Шепетівка - типове провінційне містечко царської Росії. Забудовувалась безладно. Лише одна вулиця - від цукроварні до залізничної дороги - була забрукована.
З культурних закладів діяла православна церква, костел та синагога. У роки першої світової війни Шепетівка опинилась у прифронтовій смузі. Сюди прибувало багато сімей-утікачів з Польщі. Безперервно йшли через залізничну станцію поїзди з пораненими солдатами. В грудні 1917 року у місті була проголошена радянська влада. В роки громадянської війни влада в Шепетівці багато разів мінялась, переходячи з рук в руки. У місті господарювали німці, білополяки, петлюрівці...
Закінчилась громадянська війна і містечко поступово почало відроджуватись. Почали працювати залізничне депо, лісопильня, цукровий, шкіряний заводи, паровий млин. Розвиваються кустарні промисли, які об’єднуються в артілі.
Містечко Шепетівка з березня 1923 року стає окружним адміністративним центром. В Шепетівську округу входило 13 районів.
29 травня 1923 року рішенням оргвиконкому містечку Шепетівка було надано статус міста (кількість жителів - 12072 чол.). Центральною адмі-ністративно-територіальною комісією при ВУЦВКУ було прийнято наступне рішення: «Визнати, що м.Шепетівка більшою мірою відповідає окружному центру, чим м.Ізяслав, оскільки місто Шепетівка знаходиться в центрі округи, на перехресті двох залізниць, які зв’язують його з периферією округи...».
Переведення Шепетівки з розряду містечок в місто, знаходження в ній окружного центру, безумовно сприяло її соціально-економічному та культурному розвитку. У 1930 р. округи ліквідовуються, Шепетівка стає центром району. Чорною сторінкою в історії міста залишились роки голодомору та репресій.
Перед Великою Вітчизняною війною Шепетівка має 19 підриємств та цілий ряд промислових артілей. Загальна кількість населення складала 24830 чол.
4 липня 1941 р. місто було окуповане фашистами. Окупація тривала 952 дні. Важкі випробування випали на долю його жителів. В Шепетівці було знищено 10 тис. мирних жителів, близько 2 тис. вивезено на каторжні роботи до Німеччини. У концтаборі для військовополонених замордовано 20 тисяч чол.
Були зруйновані всі промислові підприємства, 1908 житлових будинків, будинок культури, будинок піонерів, школи, бібліотеки, залізничний вузол і вокзал.
День 11 лютого 1944 р. - особливий для жителів міста. Ця дата залишиться в пам’яті, як друге народження міста. При його визволенні радянські воїни виявили небачений героїзм. Багато славних синів Батьківщини, рядових і офіцерів віддали за Шепетівку своє життя. В чотирьох братських могилах покоїться близько 2 тис. бійців.
В повоєнні роки Шепетівка була відбудована. Розпочався інтенсивний розвиток промисловості. Реконструюються зруйновані заводи, будуються нові. Нині Шепетівка - промислове місто. Продукція заводу культиваторів, деревообробного комбінату, маслозаводу, м’ясокомбінату, цукрокомбінату знана далеко за межами України. Значний внесок у розвиток міста вносять гранітні кар’єри, хлібозавод, ремонтно-транспортне підприємство, завод будівельних матеріалів, реалбаза хлібопродуктів, держлісгосп, шляхово-експлуатаційна дільниця, локомотивне і вагонне депо, ВАТ «Шепетівкагаз» та інші. Значна увага приділяється благоустрою, впорядкуванню доріг, газифікації.
На території міста розташована центральна ра-йонна і залізнична лікарні, аптеки, жіноча консультація, міська, дитяча, стоматологічна поліклініки, санстанція та інші медичні заклади. Молодь має можливість здобувати освіту в восьми загальноосвітніх школах, пансіоні, ліцеї, сільськогосподарському технікумі, медичному і професійно-технічному училищах. В Шепетівці діє мережа закладів культури: клуби, бібліотеки, будинок культури, кінотеатр. Візитка нашого міста - краєзнавчий музей. Окрасою Шепетівки є відомий в усьому світі музей письменника М.О.Островського.
Функціонують храми Української православної церкви, Свято-Михайлівський собор, костел, синагога. Шепетівка, незважаючи на те, що їй 412 років, місто молоде, красиве і сучасне.


Все про ремонт квартир