Хто про що, а я — про ціни. Знову тривога, знову непокоїть те, що нас чекає у майбут-ньому. Неначе якась закономірність у нашому суспільстві: аби лиш тільки настало літо — чекай неприємностей. Саме цієї пори минулими роками виникали то м’ясна, то цукрова, то бензинова кризи. І ось все неначе повторюється. Тепер на вустах людей запитання: чому дорожчає хліб?
На моє глибоке переконання, це ніяка не криза. І якщо хтось посилається на те, що, мовляв, багато областей країни вразила посуха, то це ще нічого не означає. Врожай зернових може негативно позначитися хіба що наступного року. А сьогодні ми живемо запасами минулого хлібозбору. А їх, як ми знаємо (і в тому нас переконують), цілком достатньо для нормального життя.
У чому ж суть? Звідки віє вітер паніки і тривоги? Все це від хаосу в державі, це результат послабленої дисципліни, яка йде від найвищих державних діячів. Замість того, аби контролювати ситуацію, і не лише на ринку зерна, українські чиновники вдаються до словесної тріскотні, голослівних запевнень. На їхню думку, нічого не трапилося і трапитися не може.
Першим почав заспокоювати нас прем’єр-міністр Віктор Янукович, який чітко висловив думку, що хліба в країні є вдосталь і що він не дорожчатиме. Більше того, Віктор Федорович навіть пообіцяв, що вживатиме рішучих заходів до тих, хто «накручуватиме» ціни. Ми слухали ті слова, вселяючи в собі надію, що так воно й буде. А спритні ділки, бізнесмени, чиновники різного рангу навпаки — слухають главу уряду і посміхаються поза очі: мовляв, ти там говори, а ми своє робитимемо. І справді, хліб, борошно, незважаючи на суворий тон Віктора Федоровича, неухильно дорожчають.
Потім чуємо запевнення першого віце-прем’єра Миколи Азарова, міністра економіки Анатолія Кінаха на предмет того, що в країні немає підстав для підвищення ціни на хліб. Правду кажуть — таки немає, бо зерно з минулорічного врожаю. Проте бізнес реагує по-іншому: якщо немає підстав, то їх потрібно придумати. І роблять своє...
Виникає логічне запитання: хто керує державою? Де сильна рука Президента, глави уряду? Чому вони такі безпомічні перед купкою тих, хто намагається постійно обдирати людей, тримає нас у тривозі?
З іншого боку, в мене навіть закрадається думка, що подібні суспільні буревії творяться саме там, на «горі» влади. Декому це дуже потрібно сьогодні, коли протиріччя між усіма гілками влади загострились до краю, коли існує ворожнеча між політиками та їхніми партіями. В країні є сили, які діють за принципом: чим гірше — тим краще. Ось вони й творять всілякі кризи з тим, аби довести народ до незадоволення владою.
Але, як би там не було, Президент та глава уряду, «маючи у своєму розпорядженні» десятки фахівців, зобов’язані все-таки не допускати погіршення життя народу. А то що ж виходить: багато галасу зчиняється навколо підвищення зарплат і пенсій, а тим часом про подорожчання товарів, послуг повідомляється лише одним рядком, мовляв, для цього немає ніяких підстав.


Збудуємо державу

Проснись, мій народе, нарешті проснись,
На обраних нами ти подивись.

Б’ють в груди себе, ми, мовляв, демократи...
А рвуться до влади, щоб нас оббирати.

Все роблять під гаслом: «Усе для народу!»,
А ціни зростають на світло, на воду...

Не можуть ніяк поділити портфелі,
Шукають порад у Параски чи Гелі...

Вставай, мій народе, збудуєм на славу
Свою робітничо-селянську державу.


Політика по українські