Ранок 22 червня 1941 року був схожий на багато інших. Але його відрізняло те, що на вулицях міста було значно менше військових. 745-й стрілецький полк, що базувався в Шепетівці, 18 червня 1941 року, згідно з наказом наркома оборони було передислоковано в район м.Львова.
О 12-й годині в місті несподівано загули гудки. Мешканці не розуміли чим це викликано. Але через деякий час пішла чутка: почалась війна. Незабаром по радіо та у газетах почали друкуватись фронтові повідомлення про хід бойових дій. З кожним днем в місті ставало все тривожніше — лінія фронту наближалась до Шепетівки.
Під натиском німецьких військ Червона Армія змушена була відступати. Після жорстоких боїв під Львовом, Бродами на флангах 5-ї та 6-ї армій Південно-Західного фронту утворився розрив, який досягав 50 кілометрів. Закрити цей розрив не було змоги, оскільки для цього не вистачало військ, і 26 червня 1941 року німецькі підрозділи вийшли на рубіж Дубно–Остріг–Корець. На цій ділянці фронту, відступаючи, радянські частини здійснили спробу зупинити наступ німецьких військ на Шепетівку.
У цей час із Сибіру на Україну передислоковувалася 16-а армія, яка повинна була зайняти військові містечка замість тих військових частин, які передислокувались перед початком війни до західного кордону. Проте, у цей же час було одержано наказ про те, що 16-а армія передислоковується в район м.Смоленська.
Перші ешелони зі штабом 109-ї механізованої дивізії та окремими підрозділами 381-го, 602-го стрілецьких полків прибули і розвантажились 18 червня 1941 року на станцію Бердичів. Виконуючи наказ про передислокацію, командир 16-ї армії генерал Лукін віддав наказ похідним маршем направлятися в Шепетівку для відправки у район Смоленська і особисто приїхав у Шепетівку. Оцінивши обстановку на місці і не маючи зв’язку зі штабом фронту, на свій ризик він наказав зняти з вантаження у ешелони 109-ту механізовану дивізію, 114-й танковий полк, 57-ту танкову дивізію і направив їх у район м.Острога, біля с.Вельбівно.
Командир 381-го механізованого полку 109-ї стрілецької дивізії підполковник Підопригора 26 червня віддав наказ командиру 173-го розвідувального батальйону майору Юлборисову провести роз-відку з метою з’ясування стану справ у районі Острога, а також зайняти оборону до підходу основних сил 381-го стрілецького полку по правому березі річки Горинь біля с.Вельбівно. О другій половині дня 26 червня підрозділи 11-ї танкової дивізії німців, які увійшли в Остріг, атакували позиції 173-го розвідувального батальйону.
Так розпочалася героїчна оборона Шепетівки. Протягом семи днів в усіх повідомленнях з Південно-Західного фронту звучало слова «Шепетівка», «група генерала Лукіна», і всі з тривогою стежили за ходом подій в районі Острога.
381-й стрілецький полк, здійснивши 45-кілометровий марш з Шепетівки до Острога, у ніч на 27 червня прибув на місце. Командир полку, підполковник Підопригора, наказав 1-му і 2-му батальйонам зайняти оборону північніше від моста через р. Горинь. Резервний 3-й батальйон був зосереджений за 1 кілометр східніше с.Кургани. На південь від моста, по лівому березі р. Горинь, розташовувався 2-й батальйон 602-го стрілецького полку. Декілька танків 116-го танкового полку на чолі з командиром полку майором Степановим просунулись до с.Бродіївського із завданням діяти разом із 173-им розвідувальним батальйоном.
На ранок 27 червня батальйони вийшли на правий берег р. Вілії і зайняли вихідні положення для наступу. Він розпочався без артпідготовки, оскільки 404-й артилерійський полк був ще на марші. Першими переправились через р. Вілію розвідники капітана Луговцева. За ними — інші батальйони. Комбат 2-го батальйону 602-го стрілецького полку Морозов, вміло маневруючи, вивів батальйон на південну околицю Острога, почав відтісняти німців до центру міста та зав’язав бій біля костьолу.
Складніше було в зоні дії 1-го і 2-го батальйонів 381-го стрілецького полку. Коли вони увірвались в Остріг, по них відкрили кулеметний вогонь з горищ і дзвіниці. Німцям допомагали націоналісти. Вогнем артилерії старшого лейтенанта Щеголева вогневі точки противника були знищені, що дозволило 1-му і 2-му батальйонам продовжити наступ північно-східною околицею.
У тяжкому становищі опинився 173-й розвідувальний батальйон. Німці безперервно атакували його позиції. У бою загинув комбат Юлборисов. На допомогу було направлено 3-й батальйон 381-го стрілецького полку. У цей час на його спостережний пункт, який знаходився на дзвіниці в с.Вельбівно, прибув командир 109-ї стрілецької дивізії полковник Краснорецький. Командира 318-го стрілецького полку підполковника Підопригори на спостережному пункті не було, він знаходився серед наступаючих на Ост-ріг.
О 10-й годині ранку німці розпочали обстріл с.Вельбівно. Один снаряд вибухнув поруч із дзвіницею і осколком було тяжко поранено полковника Краснорецького. Командування дивізією взяв на себе його заступник полковник Сидоренко.
Разом з тим німці увели в бій свіжі сили і продовжували натиск на батальйони 381-го і 602-го стрілецьких полків, змушуючи їх залягти. О другій половині дня 27 червня німці увели в бій основні сили 11-ї танкової дивізії, одночасно посилюючи артилерійський обстріл і авіаційне бомбардування міста.
Не витримуючи натиску фашистів, бійці 109-го стрілецького полку, почали переправлятись через р. Вілію по мосту. Багато бійців кинулись перепливати річку, але це закінчувалось трагічно. До ночі всі, хто переправився через р. Вілію, зосередились у лісі східніше с.Вельбівно. Не вийшли з бою лише 173-й розвідувальний батальйон та 2-й батальйон 381-го стрілецького полку, які залишились оточеними в Острозі.
Увечері в район Вельбівно прибули інженерний батальйон і 404-й артполк. Згідно з наказом командира 109-ї стрілецької дивізії артполк розташувався на вогневих позиціях: 1-й дивізіон поряд з мостом на березі р. Горині біля с.Вельбівно, 2-й дивізіон — на узліссі Курганинського лісу, південніше с.Могиляни, 3-й дивізіон — в лісі східніше с.Вельбівно.
Згідно з наказом командира 109-ї стрілецької дивізії підрозділи провели перегрупування сил для нового наступу. У зв’язку з можливим проривом німців на Могиляни і виходом їх в тил дивізії 2-й батальйон 602-го стрілецького полку було перекинуто до за-лізничного мосту через р. Горинь за 4 кілометри північно-східніше Могилян. Перший і третій батальйони 381-го стрілецького полку висунулись до р. Вілії для готовності наступу на м.Острог.
Однак німці дають можливість 381-му стрілецькому полку переправитись через р. Вілію і впритул підійти на околицю міста, після чого відкрили артилерійський і кулеметний вогонь, що змусило підрозділам полку призупинити наступ. Проте артилеристам 404-го артполку вдалось знищити батареї та кулеметні точки німців, тож бійці увірвалися в місто та почали просуватись до центра. Німці увели в бій нові підкріплення. Батальйони 109-ї стрілецької дивізії, зустрівши сильний опір, зупинили свій наступ. Протягом всього дня бої проходили з перемінним успіхом, а увечері наші бійці відійшли за р. Вілію.
З 29 червня по 2 липня 109-та стрілецька дивізія вела тяжкі бої на рубежі сіл Розваги, Хорів, Бадієвка. 381-й стрілецький полк, підтриманий вогнем 404-го артполку, кілька разів переходив у контратаки і двічі досягав північної околиці Острога, але через втрати змушений був відходити.
Становище 109-ї стрілецької дивізії ставало критичним, вона фактично була напівоточена. Підтримані вогнем 404-го артполку та бронепоїзда, залишки 381-го стрілецького полку та інші підрозділи дивізії вийшли з кільця оточення. Не витримавши нервового напруження, згодом застрелився командир 381-го полку підполковник Підопригора.
Щоб не опинитись знову в оточенні біля с.Бродіївського командир 109-ї стрілецької дивізії полковник Сидоренко наказав 1 липня відходити з боями і південніше с.Могиляни переправитись через р. Горинь. Переправившись через р. Горинь, дивізія під вечір згрупувалась в Курганському лісі з метою зайняти оборону біля Бадіївського роз’їзду. Німці, зробивши переправи, форсували р. Горинь і ранком 2 липня розпочали наступ. Проте 381-й стрілецький полк на чолі з начальником штабу капітаном Івановим відбив атаки німців, знищивши при цьому 17 ворожих танків.
Скориставшись відступом німців, 109-та стрілецька дивізія почала відхід до Бадіївського роз’їзду і далі у напрямку Славути. Цього ж дня дивізія ще раз прийняла бій з ворогом, який проривався до станції Кривин. На ранок 3 липня підрозділи дивізії зайняли оборону на західній околиці Славути. Тут вони влилась в групу полковника Бланка. Бійці ще не встигли окопатись, як німці розпочали наступ на Славуту. Не витримавши натиску, виснажена боями, дивізія відійшла до Шепетівки.
Бої за Шепетівку розпочались о другій половині дня 3 липня. Південну околицю міста обороняла 109-та стрілецька дивізія, північно-західну — 213-та стрілецька дивізія. Проте німецьким танкам вдалось зім’яти 3-й батальйон 381-го стрілецького полку і вийти в його тил. Зав’язались вуличні бої, які продовжувались протягом всього дня 4 липня. Наступного дня на допомогу 109-й стрілецькій дивізії в район Шепетівки прибув 7-й стрілецький корпус генерала Добросєрдова. Перші його підрозділи прибули на станцію Хролин і почали вивантаження, але це суттєво не вплинуло на стан подій в районі Шепетівки. Підрозділи 109-ї стрілецької дивізії вже відходили у напрямку м.Полонного.
Так закінчилась оборона Шепетівки.
О.ЛУКАШЕНКО.
Америка сьогодні
Коментарі (0)
