Президент України Віктор Ющенко звернувся до всіх політичних і парламентських сил із закликом скасувати депутатську недоторканність. Це, на мою думку, стане початком «оздоровлення» Верховної Ради. Якщо відверто, на такі рішучі дії глави держави суспільство чекало уже давно. І вони не можуть не знайти одностайного схвалення у мільйонів простих українців.
Особисто я вітаю таке рішення. А й справді: що це таке — депутатська недоторканність? Частині громадян, які зайняли крісла у парламентській залі, дозволяється творити власні справи як завгодно і при цьому завжди виходити «сухими з води». Депутата-шахрая, депутата-крадія, депутата-корупціонера суспільство ніби взяло на поруки. Його не те що на лаву підсудних не можна посадити, на нього навіть поглянути з-під лоба не годиться. Що це за привілеї такі? Це колись такі необмежені права мали лише українські пани. Але ж даруйте: ми живемо у зовсім іншому світі, ми сьогодні дуже підкреслюємо, що живемо в цивілізованій європейській країні, сповідуємо європейські цінності, поважаємо демократичні засади. А що це за демократія така — одному можна все, а іншому — зась!
Я розумію демократію таким чином: усі громадяни повинні мати однакові права, усі рівні перед Конституцією.
А взагалі, цікаво, що поняття «депутатська недоторканність» впало зовсім не з неба. Придумали його самі ж народні депутати в умовах української незалежності. Це ми, виборці, народ, допомогли їм пройти до Верховної Ради, а вони одразу ж почали відмежовуватися від народу. Найперше встановили собі «захмарну» зарплату, визначили коло пільг. Але цього їм виявилося замало. Не вистачило лише вседозволеності. Ось таким чином і заховали її у «депутатську недоторканність».
Скажіть мені, будь ласка: хіба можуть депутати, які в основному осіли в бізнесі, думають лише про власні прибутки, про переділ власності на свою користь, називатися «народними»? Ні, це навіть цинічно: займатися зловживаннями, поліпшувати своє життя за рахунок людей і водночас з парламентської трибуни говорити про захист інтересів простих людей.
Усім нам набридло бачити відверту демонстрацію безкарності та зверхності над законом і над людьми. Це справді крок до змін. Але буду відвертим: чому так пізно «прозрів» наш Президент? Хіба не варто було вдатися до цього тоді, коли перемогла Помаранчева революція? Адже це якраз і вкладалося в тезу Віктора Андрійовича, яку він не раз проголошував, коли прийшов до влади: мовляв, у цій країні віднині забудуть, що таке красти, а багаті поділяться з бідними.
На жаль, нічого подібного не сталося. І ось тепер, коли корупція уже «зацвіла» в стінах Верховної Ради, Президент нарешті вирішив поставити все на свої місця.
Краще пізно, ніж ніколи! Я переконаний, що завдяки рішучим діям нашого Президента в країні настануть бажані зміни на краще.




Президент України Віктор Ющенко ініціює скасування депутатської недоторканності. Дуже вчасна і мудра ініціатива, яке, безперечно, знайде схвалення у виборців, які відверто розчарувалися у своїх обранцях. Так безславно Верховна Рада ще не завершувала свого існування. І у цьому я також вбачаю рішучість нашого глави держави.
Все, як на мене, було б логічним і послідовним, якби такими думками Віктор Ющенко користувався тоді, коли в 2004 році він отримав перемогу. Багато гарних обіцянок линуло тоді від першого керівника країни.
На жаль, очікуваних змін на краще не сталося. Навряд чи хтось скаже, що життя наше поліпшилося. Хоча зарплати й пенсії зросли, одначе ціни продовжують «душити» націю. Я не песиміст, але скажу відверто: з ініціативи Президента стосовно скасування депутатської недоторканності нічого не вийде. По-перше, депутатські привілеї надто вкорінилися, стали уже нормою. А по-друге, навряд чи хтось навіть з пропрезидентських парламентарів проголосує за те, щоб втратити ці привілеї. Згадайте, як свого часу представники демократичних сил, які були при владі, ініціювали навіть надання депутатської недоторканності депутатам місцевих рад.
Що ж виходить? Ось тут, як на мене, і вся заковика! Варто звернути увагу на те, коли з’явилася така заява Президента. Звісно, напередодні дострокових виборів до Верховної Ради. А це — чи не найкращий момент: висувати всілякі ініціативи на користь виборців, демонструвати своє розуміння проблем народу. Ми вже пережили подібне і знаємо, якими «хорошими» є політики перед виборами, і як вони забувають про свої обов’язки перед нами, коли стають «народними».
Ось так і з заявою про депутатську недоторканність. І хоча я не сумніваюсь — Президент відверто бажає поставити крапку в питанні зловживання депутатським «імунітетом», однак це не що інше, як передвиборний жест. Сам Віктор Андрійович щиро зізнався, що Прем’єр-міністр Віктор Янукович це називає популізмом. Не можу твердити, так воно чи ні, однак це дуже скидається на передвиборне прагнення заявити про себе.
Далі. Наш Президент у своїх президентських акцентах, які звучать по радіо, якось обмовився: мовляв, у країні панує хаос і потрібно наводити порядок. У чому заперечиш Віктору Андрійовичу? І це надзвичайно точне визначення ситуації. Але хочеться запитати: а хто ж цей хаос започаткував? Чи не саме оточення Президента, яке немов захмеліло від помаранчевої перемоги і почало негативно впливати на Президента?
А тепер заперечте мені, будь ласка: чи не Юлія Володимирівна Тимошенко, як вірний соратник Ющенка і вірна демократичним принципам, взялася було ліквідовувати хаос і наводити лад в країні? А чим все це скінчилося? «Навели порядок» з тим, хто прагнув державного порядку. І українська «залізна леді» позбулася прем’єрського крісла. І якщо так, то виходить, що хаос комусь таки вигідний у цій виснаженій кризами країні.
А сьогодні ми знову чуємо від політиків різного рангу і кольорів про співчуття нам з вами, про те, яким чином виправити ситуацію на краще. Нехай вони мені пробачать, але, на мій погляд, все це чергові гасла у переддень чергової виборчої кампанії. Власне, дякуючи Віктору Ющенку, ми сьогодні маємо одне велике право — вільно висловлювати свою думку. Отож цим і користуюсь.


початкова школа