Шановна редакціє! Я щоразу з нетерпінням чекаю четверговий номер «Шепетівського вісника». І, насамперед, читаю замітки під рубрикою «Політичні перепалки».
Звісно, щось мені не зовсім зрозуміло з висловлювань, щось сприймаю усім серцем, як, приміром, роздуми наших читачів про ціни, про кризи, про лицемірство окремих депутатів, котрі б’ють себе у груди, що вони живуть для своїх виборців, а насправді — відстоюють свої інтереси. Подібними матеріалами ви, шановні творці «Шепетівського вісника», завойовуєте серця читачів.
Привернули мою увагу і роздуми К.Гліда «Настав час народжувати гасла». На мою думку, автор має рацію: це не що інше, як загравання з людьми, коли, з наближенням виборів, з вуст переважної більшості політиків починають звучати солодкі фрази про народний добробут, на всі боки роздаються обіцянки, яких ніхто не намагається виконати. І що найбільш прикро — ми, українці, уже звикли до цього, починаємо вірити лицемірам, робимо з окремих кумирів. А потім зітхаємо: мовляв, бач, як обманув, а я йому повірив...
Давайте покладемо руку на серце: вірили спочатку Л.Кравчуку? Безперечно! Чому? А тому, що перед першими президентськими виборами він напрочуд гарно переконував націю, що подарує їй квітуче життя. Повірили, обрали і... зневірилися. Тому що облесливі слівця так і не стали реальністю. Минає час, на політичну арену виходить Леонід Кучма. Все, як за сценарієм: переконання, обіцянки ощасливити нас. Знову повірили, і знову розчарувались.
Не буду кривити душею: зневіра посіялась у мені й від того, що сталося у «помаранчевому таборі». На Майдані, який я сприйняв усім серцем, вони стояли разом — і «ющенківці», і «тимошенківці», і соціалісти. Пройшло зовсім небагато часу, і замість того, аби об’єднатися, ще сильніше згуртуватися і працювати на благо країни, народу, переможці почали сваритися, а потім і роз’єднуватися. Куди таке годиться!
І що нам, виборцям, робити сьогодні? Кому довіряти, кого слухати? Усі гарно говорять, усі досить професійно критикують один одного. Але це не що інше, як пустоцвіт. Хто запевнить, що український народ у черговий раз не виявиться ошуканим? Оберемо, а потім зітхатимемо: я то думав...
Мене насторожує той факт, що нині демократичні сили починають поспішно об’єднуватись. Що це таке — мегаблок? І що це за утворення «Наша Україна — Народна самооборона»? Якщо це справді демократичні сили, які хочуть лише добра нашому народові, і які, як вони заявляють, готові служити нації, то чому серед них немає «бютівців»? Адже це також демократи, вони також декларують своє велике бажання відстоювати народні інтереси. І чому тоді осторонь мегаблоку виявилися «костенківці»?
Ось тому, спостерігаючи за подібними політичними маневрами, які сьогодні стають дедалі активнішими, закрадається думка: відбувається не що інше, як групування сил перед виборами, аби здобути перемогу на них. Перемогти не заради того, щоб рухатися вперед, розвивати економіку, поліпшувати добробут, а, насамперед, щоб не залишити шансів своїм опонентам, довести свою силу і отримати владу. А в кого влада — у того є все...

Народная медицина