Коли стало остаточно відомо, що дострокові вибори до Верховної Ради України таки відбудуться, я подумав: «Ну, зараз почнеться загравання з народом. Зараз нам почнуть «вішати локшину на вуха» і годуватимуть втішними обіцянками. І неначе у воду дивився...
Перша ластівка у цьому контексті — ініціатива нашого Президента Віктора Ющенка про зростання рівня виплат українським матерям за народження другої і наступних дітей. Пропонується п’ятнадцять тисяч гривень. За європейськими мірками це, звичайно, не гроші, та й в Україні, де ціни майже доросли до європейських, на них не дуже розженешся. І все-таки це не колишні кілька сотень гривень.
Здається, гарна ініціатива, яка одразу ж має звеселити серця українок зокрема і батьків загалом. Але давайте розсудимо тверезо: чи готове наше суспільство до такого різкого скачка? Думаю, не зовсім. Коли в країні працівники бюджетної сфери (а серед них є медики і вчителі, які за кордоном в особливій пошані) отримують такі зарплати, про які навіть соромно й згадувати, тоді стане зрозумілим, чи виправдане таке нововведення.
Ні, я не проти підвищення зарплат, пенсій, соціальних виплат. Нехай усі отримують достойні винагороди за достойну працю. Але навіщо такі перекоси? Можливо, доцільніше було б встановити виплату на рівні десяти тисяч гривень, а решту, так би мовити, розділити між тими бюджетниками, пенсіонерами і особливо інвалідами, котрі мають потреби, не менші, ніж матері. А потім, коли країна стане багатшою, поступово, а не різко підвищувати соціальні виплати.
Далі. Не всі матері однакові. Сьогодні не є таємницею, що окремі з наших жінок стають матерями не заради того, аби виховувати дітей, готувати їх до життя, а швидше для того, аби отримати відповідну суму. І, нарешті, різке зростання сум (чи то зарплат, чи то пенсій, чи то соціальних виплат) в нашій країні, як правило, неодмінно провокує різке підвищення цін. От і в даному випадку все, що йменується «дитячим», стане дорожчим. А кому це потрібно?
Наступна «ластівка» втіхи. Віктор Ющенко ініціює цілу низку соціальних ініціатив: підвищення зарплат, пенсій, рівня прожиткового мінімуму. Широкого розголосу набуло рішуче бажання нашого Президента покінчити з так званою депутатською недоторканністю. Правильно, Вікторе Андрійовичу! Вам за це люди тільки вдячні будуть. Але яким чином Ви зумієте досягти цього, коли, відверто кажучи, нинішній уряд, як виконавчий орган, і Верховна Рада, яку ви справедливо «розігнали», сьогодні перебувають і перебували в опозиції до Вас? Чи не краще це було зробити тоді, коли на посаді голови уряду перебувала Ваша вірна соратниця «по помаранчевому духу» Юлія Тимошенко? Хто стояв на перешкоді до народження і втілення у життя таких ініціатив, які визріли аж сьогодні, у переддень виборів?
Якщо хтось вважає, що я проти Президента і його соціальних програм, проти наведення порядку в країні, — вони глибоко помиляються. Але при цьому хочу нагадати дуже мудре прислів’я: «Дорога ложка до обіду». Всьому свій час. Наш Президент і уряд під керівництвом Юлії Тимошенко після чудової перемоги у 2004 році отримали унікальний шанс підняти Україну з руїн і перетворити її в цивілізовану країну європейського зразка. Ось тоді всі ініціативи, як соціальні, так і економічні, сприймалися б народом як реальність. Люди вірили б їм і сподівалися б на краще.
Але поїзд, здається, пішов. У час, коли між різними гілками влади точиться справжня війна за владу, ці ініціативи породжують серед простих людей лише роздратування. Бо тільки й чути: «Балакають гарно, бо вибори наближаються, а після них як було, так і буде, а може, ще й гірше». Що тут сказати?