За радянських часів, коли протистояння між СРСР і США тривало в усіх сферах суспільно-економічного життя, мільйонів простих смертних підбадьорювало гасло: «Доженемо і переженемо Америку!». Але воно так і залишилося порожнім звуком. Не догнали і, тим більше, не перегнали. Більше того, сьогодні, коли українці, здобувши незалежність, отримали унікальний шанс зробити свою країну квітучою європейською державою, стався справжній парадокс: раніше індустріально розвинута УРСР перетворилася на країну-жебрачку. Минуло шістнадцять років в умовах демократії, і життя неначе народжує нове гасло: «Доженемо Африку!».
Не можу твердити, який нині рівень життя населення у тій частині півкулі, а от що сьогодні нам доводиться доганяти окремі країни, які у складі колишнього Радянського Союзу, як мовиться, не хапали зірок з неба, — факт очевидний. І кого б ви думали? А Киргизію, Казахстан... Мешканці цих країн за географічним становищем перебувають ближче до монголів, тоді як за рівнем життя однією ногою уже стоять у «Європі». Оце, як на мене, — найголовніший парадокс! Ми на весь світ галасуємо про підвищення соціальних стандартів, про свою індентичність «європейській цивілізації», а тим часом середньоазіати впевнено роблять свою справу.
Глибоко переконаний, що найкращу і найточнішу оцінку якості життя народу завжди спроможний дати не чиновник, не високопосадовець, а лише сам народ. Тому опитування серед населення стосовно різних проблем нашого життя може дати найповнішу характеристику. Отож соціальному дослідженню, проведеному нещодавно Міжнародним дослідницьким агентством «Євразійський моніторинг» в окремих країнах СНД, можна цілком довіряти.
І от який підсумок цих досліджень: більшість з наших співвітчизників зізналась, що відчувають себе найменш забезпеченими серед мешканців пострадянського простору. Усього-на-всього сім відсотків українських сімей оцінюють своє матеріальне становище, як хороше. Це — найнижчий показник.
Якщо взяти, наприклад, мешканців Казахстану, то там таких двадцять сім відсотків. До речі, казахи, з усіх представників республік колишнього Союзу, досить високо оцінюють економічний стан своєї країни. Аж сорок п’ять відсотків респондентів відповіли на цей рахунок ствердно. Що ж до України, то лише два відсотки опитаних вважають її економічне становище задовільним. І що прикро — мало сподіваються на зміни на краще найближчим часом (17 відсотків). Білоруси та росіяни більш оптимістичніші — приблизно третина їх таки сподівається на поліпшення життя. Рекорд у цьому відношенні належить казахам і киргизам — більше половини їх з вірою дивляться у майбутнє.
Результати соціальних досліджень, проведених Міжнародним агентством, відверто кажучи, мали б насамперед зацікавити, а можливо, й стривожити керівників нашої держави. І особливо сьогодні, коли країна наближається до позачергових виборів, коли на повну силу запрацював маховик агітації, вважай, обіцянок. Але обіцянками людей не нагодувати. Цифрова статистика, наведена «Євразійським моніторингом», — це своєрідне дзеркало діяльності і президентів, і урядів, і парламентарів усіх скликань.
Тут, як мовиться, слів з пісні не викинути: народ дав міжнародним експертам свою, далеко не найкращу, оцінку тим, хто на словах декларує одне, а робить інше. Шістнадцять років, либонь, було цілком достатньо, аби докорінно поліпшити життя народу, вивести українську економіку на світові показники. Для цього ми маємо усі підстави. Україна — одна з найбагатших країн не лише Європи, а й світу, з чудовими родючими землями, з багатими запасами корисних копалин, з працелюбним народом. І тим більше ганебно для нашої політичної еліти, що 67 відсотків опитаних на запитання, чи вважаєте ви Україну бідною, відповіли «так»!
Ось вам і весь, як мовиться, коефіцієнт корисної дії тріскотні, яка чується від представників усіх рівнів владних структур (і ще навіть спроможна одурманювати голови певної частини населення) про достойне життя українців, про те, що наш добробут невпинно поліпшується, і що ми ось-ось займемо свою «нішу» в Європейському Союзі. Їхніми устами, як кажуть, мед пити! Натомість самі українці кажуть про себе і про своїх «благодійників» протилежне.
До речі, з результатами міжнародних експертів співпадають і дані соціологічного опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. О.Яременка спільно з Центром «Соціальний моніторинг» з 10 по 18 липня. Згідно з ними 56,7 відсотків респондентів відзначили, що істотних змін у поліпшенні матеріального життя не відбулося, більше того, 28,5 відсотків опитаних переконані, що ситуація навіть погіршилась. Усі, хто брав участь в соціологічному дослідженні були одностайними: українській владі необхідно, насамперед, забезпечити безкоштовні медицину, вищу і середню освіту, більше уваги приділяти подоланню бідності, забезпечити жорсткий контроль за якістю продовольчих товарів та ціноутворенням. Одним словом, народ вимагає від влади наведення порядку в країні, створення належних умов для життя і трудової діяльності. Саме так, як це роблять президенти і уряди європейських країн.
Скільки ми уже пережили виборів за роки своєї незалежності, скільки гарних слів чули! І все заради лише одного — «обери мене!». Але слова — порожній звук. Підкорюючи серця людей, спритні згодом ставали «владою», але вже наступного дня забували про обіцянки, виголошені напередодні.
Нехай результати досліджень «Євразійського моніторингу», а швидше, щирий голос народу, протверезить голови тих, хто уже сьогодні починає грати на почуттях свого народу заради досягнення власного успіху.