Щодня на вулицях міста ми зустрічаємо людей, які просять милостиню, — жебраків. Проте не кожен з нас готовий їм допомогти, або просто не хоче цього робити. Для чого? Держава надає підтримку соціально незахищеним верствам населення і таким чином позбавляє їх потреби жебракувати. Чи справді це так?
Шепетівчани висловлювали різні думки з приводу причин існування цього явища, по-різному вони ставляться й до того, чи варто давати милостиню. Як саме — повідомляємо в цьому опитуванні.

Євгеній, 19 років:
— Перш, ніж давати милостиню жебракові, я намагаюсь зрозуміти, чи справді він потребує грошей, а якщо так — то для чого. Адже дуже часто такі люди на зібрані копійки купують не хліб, а чергову дозу алкоголю. Дуже шкода бачити дітей, яких непорядні «бідняки» використовують для отримання легкого прибутку. І незважаючи на те, що гроші ці призначені не для дитини, я не можу відмовити, коли вона просить милостиню.

Людмила, 29 років:
— Звичайно, коли людина просить милостиню, їй не можна відмовити, хоча іноді й не знаєш, чи вона справді потребує грошей. Тому я намагаюсь давати милостиню усім, хто жебракує. Ніколи не вагаюсь допомогти біднякам, які жебракують біля церкви.

Володимир, 42 роки:
— Я ніколи не даю милостиню, тому що переконаний у тому, що кожна людина може заробити на хліб. Взагалі, думаю, що жебракування — це негативне явище, породжене не суспільними проблемами, а темними сторонами людської душі. Крім того, я знаю, що усіх калік-жебраків використовують інші люди, і гроші, відповідно, отримують саме вони.

Марія, 46 років:
— Я по можливості допомагаю бідним жебракам. Даю їм стільки грошей, скільки можу. Виняток становлять для мене лише алкозалежні. Їм милостині я не даю, тому що знаю, що ці гроші не принесуть користі, а лише зашкодять вже й без того хворим людям.

Любов, 61 рік:
— Милостиню даю усім, крім осіб циганської національності. Навіть бездомним п’яницям не відмовляю — їх шкода, тому що до такого стану бідолашних довели суспільні умови і власна слабкість. На жаль, у нашій державі майже нічого не роблять задля допомоги таким людям.

Ольга, 71 рік.
— Дати милостиню жебракові — це, вважаю, мій християнський обов’язок. Але циганам грошей не даю: вони, маючи можливість працювати, не гребують просити милостиню у пенсіонерки. До того ж, серед них трапляються злодії: якось декілька циганів викрали у мене мобільний телефон просто з квартири. Я таким жебракам не довіряю.