«Сталь гартується при великому вогні і сильному охолодженні. Тоді вона стає міцною і нічого не боїться. Так гартувалося і наше покоління у боротьбі та страшних випробуваннях і вчилося не падати перед життям».
Так сказав наш земляк, письменник М.Островський, пояснюючи назву свого роману «Як гартувалася сталь» кореспонденту газети «Ньюс Кронікл» 30 жовтня 1936 року. Для Островського «сталь» — це символ сили волі, сили характеру, наполегливості у досягненні поставленої мети. І все це, насамперед, потрібно було йому самому. Його коротке життя (32 роки) несло у собі все: радість і щастя, біль і страждання, боротьбу і пошуки.

Ім’я Миколи Островського тісно пов’язане з Шепетівкою. Тут він прожив майже 10 років. Тут ріс, навчався, працював, брав участь у боротьбі шепетівчан за встановлення Радянської влади, вступив до комсомолу в 1919 році, працював секретарем комсомольських осередків у Берездові та Ізяславі.
Але життя піднесло важкі випробування. Внаслідок хвороб він став сліпим і прикованим до ліжка у 25 років. Але в його душі палало полум’яне бажання працювати, будувати нове соціалістичне суспільство. Адже він свято вірив у соціалізм, вірив, що саме таке суспільство зробить щасливими людей всієї планети.
М.Островський розумів, що побудувати таке суспільство можна лише наполегливою працею. А що міг він, прикутий до ліжка? Багато було різних думок, навіть і покінчити з життям хотів. Та хіба це вихід? Що це дасть? Ні! Треба жити, треба боротися, треба шукати шляхи і сили у пошуках нових форм праці. Єдине, що зміг придумати, — це писати. Написати у книзі про все, що пережив сам, що розповідали друзі, висловити свої погляди на зміст життя, а головне — закликати всіх, хто може працювати, будувати нове життя. І люди почули його.
«Умій жити і тоді, коли життя стає нестерпним. Зроби його корисним». Ці слова письменника стали девізом для багатьох людей. І цікаво те, що вони захоплювали і приносили натхнення не лише людям подібної долі, а й здоровим — тим, що можуть ходити, бачити. Люди замислювалися над своїм життя їм часто-густо ставало навіть ніяково: «Якщо він, постійно відчуваючи сильний біль, будучи сліпим і нерухомим, це зміг, то невже я не зможу?».
Зараз часто наштовхуєшся на недовіру людей. Миколу Островського нині часто називають «пропагандою», «схемою», «мумією». Та він — не один такий. На жаль, і зараз трапляються у житті нещасні випадки, тяжкі хвороби, які роблять людей інвалідами. І нам, здоровим людям, іноді важко повірити в те, що можна малювати ногою, як художник Василь Коробкін, сліпим складати вірші, як поет Володимир Забаштанський, бути сліпим скульптором, як Михайло Макаров і Ліна По, сліпим архітектором, як Микола Зотов, сліпим співаком, як Борис Зайцев, вишивати, як Лідія Лісайчук, годинами стояти біля операційного столу без ніг, як відомий офтальмолог Святослав Федоров, як футболіст без ноги, призер ХІ Параолімпійських ігор Тарас Дудко.
Своїм життям і вчинками ці люди доводять усьому світові, що це можливо, що кожна людина від народження талановита, потрібно лише відшукати в собі талант, мужньо розвивати його наполегливою працею. І тоді поставлена мета буде досягнута навіть у безвиході.
Микола Островський займає особливе місце серед таких людей. І часто ставлять запитання: «А чому саме йому така велика увага, пошана і слава? Адже були сліпий поет Гомер, глухий композитор Бетховен, хвора поетеса Леся Українка, прикутий до інвалідного візка президент США Рузвельт...». А тому, що саме Ос-тровський вперше, не соромлячись своєї біди, не приховуючи тих мук, які йому довелось долати, перетворити свою особисту трагедію у суспільну проблему формування людської особистості — сильної, мужньої, яка вміє працювати і боротися за своє щастя.
Микола Островський і нині з молоддю Шепетівки. І прикладом цього є молодіжна організація «КЕДР», члени якої беруть активну участь в суспільному житті міста.
У наші дні виникає ще одне питання: «А з ким би був М.Островський сьогодні, що б він робив?». Важко сказати, та одне достовірно: він не змінив би своїх переконань, він не переходив би з однієї партії до іншої, не намагався б набити кишені грошима, не мав би по п’ять авто, власних літаків, дач, коли є безпритульні діти і коли на вулицях стоять жебраки. Всі свої сили він віддавав би на благо людей, і своєю сталевою волею та полум’яним словом закликав до розбудови нового щасливого суспільства.