«З тієї хвилини, як ми побачили Печерський монастир, який виблискував на віддалі своїми куполами, і як тільки торкнулися нас пахощі цих квітучих земель, наші душі затрепетали від радості і тріумфування, серця наші розкрилися, і ми уклінно дякували Господові Богу...». Ці слова належать Архидіакону Павлу Алеппському, який подорожував у 1654-му та 1656 роках з Московії по Україні разом з Антіохийським патріархом Макарієм III і залишив для історії безліч фактичних відомостей і мальовничих описів.
Взагалі, для віруючого християнина у всі часи побачити Київ — колиску вітчизняного Православ’я і монастир, який обрала своєю долею Пресвята Богородиця — було великою милістю Божою, а нерідко і метою всього життя. У всьому світі його завжди шанували великою святинею. Багато поколінь паломників з благоговінням цілували її ікони, мощі святих і навіть землю, обрану Божою Матір’ю, яка багато разів виявляла чудові знамення свого заступництва.
Вже десять століть зберігається древня Печерська обитель: її храми — як зриме втілення Царства Божого; її історія — як невичерпна духовна скарбниця; нетлінні мощі — як свідчення про святих воїнів і заступників православного народу, а печери, викопані подвижниками, — як місце неперевершеного духовного подвигу.
Паломництво у Лавру найчастіше здійснювали за обітницею, і не завжди цей шлях був безпечним. Тільки з XVII століття, коли відійшли у минуле набіги кочівників і пригноблення з боку уніатів, паломництво до київських святинь стало більш доступним.
У намоленій за тисячоліття Лаврі, де побувало незліченне число паломників, мало що змінилося. Як і раніше, в печерах панує напівтемрява усипальні. У коридорах, келіях і храмах стоять гробниці з мощами святих, у нетлінності яких можна пересвідчитися наочно, їх торкнулася смерть, як і всі смертні вони переступили поріг вічності, але їхні тіла за сотні років не зотліли, вони виділяють пахощі і дають зцілення, виявляючи живий, видимий і тому переконливий доказ всемогутності Божої милості.
І все ж, як нам, сучасним людям, народженим і вихованим в атеїстичній країні, зрозуміти життя, проведене в сутінку печер, в сльозах покаяння, нестатках, постах і безперестанній молитві за весь світ? Тільки звернувшись до свідчень подвижницького життя ченців Печерської обителі.
Її історія нараховує майже 1000 років. Повна чудових і драматичних подій, прославлена іменами безлічі святих, лавра (це грецьке слово означає забудований квартал або церковний прихід; на Сході, а потім і на Русі, лаврами називали найвідоміші і найбільші обителі) виникла як віддалений від міста печерний монастир. Першу печеру викопав для себе священик великокнязівського села Берестове Іларіон. Після обрання його митрополитом Київським (1051 р.) у цій печері оселився преподобний отець Антоній Печерський. Незабаром поруч з ним стали селитися інші шукачі іночного житія, викопавши підземні храм і келії (сучасна назва цих печер — Феодосієві або Дальні).
Затвердивши першим ігуменом обителі Варлаама, Антоній пішов у іншу печеру, підготовлену ним власноручно (тепер це Антонієві печери або Ближні). Близько 1055–1056 рр. був прийнятий у братство преподобний Феодосій Печерський. Коли великий князь Ізяслав Ярославович (у св. хрещенні — Димитрій) заснував Михайлівський Золотоверхий монастир і взяв туди настоятелем Варлаама, печерна братія за благословенням Антонія обрала своїм ігуменом Феодосія. При ньому число іноків зросло до 100, а над Дальніми печерами було збудовано дерев’яний наземний монастир.
У 1073 році на сусідньому горбі розпочалося будівництво обширного наземного монастиря (сьогодні це Верхня Лавра) із закладенням кам’яного Успенського собору — Великої лаврської церкви. Будувався і розписувався собор з багатьма чудовими знаменнями при ігуменах Стефанові (1094 р.) та Ніконі (1088 р.) грецькими майстрами. 14 серпня 1089 року Успенський собор був освячений.
Обитель продовжувала розвиватися і зміцнюватися. Після 1106 року лаврський постриженик Микола Святенник (у миру — Святослав Давидович, син чернігівського князя) на свої кошти збудував Свято-Троїцький храм над Святими брамами і влаштував при ньому лікарняний монастир. До речі, найбільша святиня Лаври — чудотворна ікона Успенія Божої Матері — знаходилася саме над Царськими брамами. Ця ікона була вручена Самою Пресвятою Богородицею в 1073 році у Влахернському храмі Константинополя грецьким майстрам-зодчим лаврського Успенського собору (в іконі спочатку знаходилися мощі 7 мучеників, встановлені потім храмотворцями в основу Великої лаврської церкви). На жаль, місцеперебування ікони сьогодні невідоме.
Лавру неодноразово розоряли під час ворожих набігів. У 1096 році вона постраждала від половців, у 1240 році — від Батия, у 1482 році — від татарського хана Менглі-Гірея. Пережила декілька спустошливих пожеж. У 1718 році вогонь пошкодив всі храми і будівлі (крім надворітної Свято-Троїцької), бібліотеку та архів.
У 1786 році Лавра перейшла у безпосереднє правління Митрополита Київського, їй було надано статус першокласного монастиря.
При розкритті підлоги Великої лаврської церкви у 1889 році, з нагоди влаштування в ній опалення, було виявлено безліч гробниць з червоного каменю «шиферу». В одній із них знаходилися людські кістки без будь-яких залишків одягу, в інших залишки кісток були вкладені у дерев’яні труни у вигляді осмолених колод, у яких вони, напевно, були доставлені з віддалених місць. Ніяких надписів на гробницях не було. У середній частині храму під підлогою виявили два невеликих склепи, також наповнених людськими кістками.
До революції 1917 року у Ближніх і Дальніх лаврських печерах паломники могли побачити 118 гробниць із мощами святих, які у них спочивають. Разом з лежачими «під спудом» мощами Преподобного Антонія у Ближніх печерах і
Преподобної Феодосії у Великій лаврській церкві, а також мощами святого митрополита Михайла, число печерських святих сягало 121.
25 січня 1918 р. у Лаврі прийняв мученицьку смерть від рук безбожників перший новомученник — митрополит Київський Володимир (Богоявленський). У 1920-х монастир закрили. З 1942 року помешкання знову почало діяти, але у 1961 році його знову закрили.
У 1988 році монастирю були повернені Дальні Печери, а у 1989 році — Ближні (територія Верхньої Лаври залишається у віданні музею-заповідника). У 1989 році у Лаврі відкрилася Київська духовна академія та семінарія. З 1992 року тут розташовуються кафедральний собор (у колишньому трапезному храмі преподобних Антонія і Феодосія Печерських) і резиденція предстоятеля Української Православної Церкви — митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана).
Вже четвертий рік поспіль у Лавру привозять великі православні святині з Греції: главу Пантелеймона (у 2000 р.), главу Апостола Андрія Первозванного (в 2001 р.), частинку Хреста Господня (у 2002 р.) і стопу Апостола Андрія Первозванного (у 2003 р.). Але є тут і власні святині — мощі преподобних отців Києво-Печерських, частинки мощів багатьох святих, чудотворна ікона Божої Матері «Ізбавительниця», шанована ікона Божої Матері «Печерська похвала», доступна для всіх відвідувачів. У лаврі проводяться щоденні богослужіння і молебні. Точний їх розклад треба дивитися на дошках оголошень.
Усі лаврські храми заслуговують на увагу. Їх краще оглядати ґрунтовно і не поспішаючи: Успенський собор, Кафедральний собор (у минулому трапезний храм преподобних Антонія і Феодосія Печерських), Хрестовоздвиженський храм (на Ближніх Печерах), храм Різдва Богородиці і храм Зачаття прав. Анни (на Далеких Печерах), храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело» (біля колодязів). З печерних храмів Ближніх Печер — уведення у храм Пресвятої Богородиці, преподобного Антонія Печерського і преподобного Варлаама Печерського. З печерних храмів Дальніх Печер — Різдва Христового, Благовіщення Пресвятої Богородиці і преподобної Феодосії Печерської, «Теплий» храм в ім’я всіх преподобних отців Києво-Печерських, Свято-Троїцький храм (над Святими брамами), храм Усіх Святих (над Економічними брамами). І у кожному з них відкриється щось своє — неповторне і таємне. Бо це місце, де хоча б раз у житті має побувати кожен, хто живе в Україні.
Заслуговує на увагу й іконописна майстерня, у якій працюють ченці, послушники і прихожани Лаври. При виготовленні ікон використовуються тільки природні матеріали. Основою служить просушена липова або вільхова дошка, з розрізаними дубовими шпонами. На дошку, щоб уникнути пошкоджень фарбного шару, наклеюється тканина — паволока, на яку наносять декілька шарів крейдяно-клейового ґрунту — левкас, а вже по ньому — розпис (із застосуванням яєчної темпери, олійної фарби, поєднання олії і яєчної темпери) у різних стилях — від древньовізантійського канону до академічного живопису. До речі, всі ікони, які можна придбати на території Лаври, освячені.