Шляхи Господні незвідані. Ми приходимо у цей світ з хорошими намірами створити сім’ю, продовжити рід людський і обов’язково залишити після себе добрі справи. Бути чесними, людяними і милосердними, допомагати ближньому і любити його - ось основні принципи для нашого достойного буття.
Але, на жаль, не завжди життя складається так, як ми того хочемо. Іноді обставини змінюють його так, що для білої смужечки тоді немає місця і все забарвлюється у найчорніші тони.
Для мене, як і для більшості, місце позбавлення волі асоціюється з чорним кольором біди. Але попри все, життя тут триває і люди, що мають тимчасові обмеження волі, не втрачають надії на краще. Саме про них, засудженого Миколу Пилипчука і його дружину Катерину, сьогоднішня моя розповідь.

Микола
До певного моменту життя цього тридцятишестирічного чоловіка складалося досить успішно. Закінчив школу, відслужив в армії, здобув освіту. До тридцяти років займав гарну посаду, одружився, у родині підростав синочок. Микола і зараз досить впевнений у собі, тримається гідно, у розмові толерантний, а тоді, шість років тому, взагалі був самодостатнім. І все було добре - і на роботі, і у сім’ї до тієї пори, коли невидима тріщина у сімейних стосунках стала великим морем непорозумінь, образ і скандалів. Сім’я розпалася. Зовсім недовго Микола був один, нова дружина (точніше сказати, співмешканка) і її дванадцятилітня донька відразу прийняли чоловіка у свою родину. Життя налагоджувалося, поволі чорні смужки змінювались на білі.
Але одного дня сталося те, що перевернуло життя чоловіка кардинально. Сусід по будинку, де жила родина, який обіймав доволі високу посаду у місті, зґвалтував Миколину падчерку. Біль і почуття помсти «засліпили», як кажуть, очі Миколи і зі свого іменного пістолета він застрелив сусіда. Суд призначив покарання Миколі Пилипчуку за статтею 115, частиною 2 (вбивство) і засудив до довічного ув’язнення. Чоловік сприйняв все, як належне, і початок свого строку відбував в Ізяславі. Але адвокат засудженого подав касаційну скаргу до Верховного суду і добився перегляду справи. І, варто сказати, недарма. При повторному розгляді знайшлися ще якісь докази на користь Миколи і вирок змінився на 14 років позбавлення волі.
Шість років із чотирнадцяти Микола уже «відсидів». Два із них у Шепетівській виправній колонії - 98 (ШВК-98).

Катерина
З цієї жінки можна писати ікони. У трохи втомлених карих очах відчувається невидима сила духу. Вона скромно і зі смаком одягнена, волосся прикрите надзвичайно гарним білим шарфиком. Такою я побачила Катю вперше на сходинках невеличкої церкви Святого Миколая - Чудотворця, що розташована на території ШВК-98. Уже пізніше, розговорившись, вона тихо і мелодійно розпо-віла про себе. Її життя складалося непросто, але в той же час щасливо. Школа, інститут, заміжжя. Сім’я, діти, зрада. Розлучення, біль і самотність. Двох діток, сина і доньку, піднімала на ноги сама. Рятувало у найскладніших ситуаціях тільки одне - велика віра у Бога. Катя прийшла до віри у 25 років, зараз їй, як і Миколі, 36. Від цієї жінки просто випромінюється велика любов до ближнього і тверде переконання у тому, що Господь допоможе створити їй міцну і надійну сім’ю.
Вони знайомі уже три роки. За цей час пізнавали один одного у листах, у коротких зустрічах. А відбулося їхнє знайомство завдяки журналу «Спасите наши души», у якому засуджені звертаються за допомогою та знайомляться через листування. Микола у 2003 році написав до журналу і попросив його читачів допомогти з Молитвословом. Це прохання потрапило на очі Каті, яка від щирого серця прагнула допомогти всім тим, хто оступився у житті. Через деякий час Катя приїхала до Ізяслава зі священиком, з літературою для засуджених. Так відбулося їхнє знайомство. Згодом вони почали листуватися. Через деякий час Микола прибув до ШВК-98.

Сім’я
Катя зізналася, що зустрінься вони деінде, навіть і не помітили б один одного. Вона, до речі, досить принципова. А ще до зустрічі з Миколою була зовсім зневірена у чоловіках.
Та поступово Миколі вдалося розтопити крижинки в серці жінки. Він розповідав у своїх листах, як вийде на волю і побудує своє життя. Ці погляди співпадали з її. Вона зрозуміла, що і мислять вони однаково і мріють про одне і теж. А найголовніше це те, що обох єднає велика віра у Бога і цей духовний зв’язок і став вагомим аргументом у їхніх стосунках. Пропозиція руки і серця була зроблена Миколою у листі у кращих традиціях 18-19 століття. Каті вона дуже сподобалась. І вона дала згоду одружитися і повінчатися. 14 серпня 2007 року відбулася реєстрація шлюбу Катерини і Миколи Пилипчуків, а на початку жовтня - таїнство вінчання.
Отож, і Катю, і Миколу я вперше побачила біля церкви, що розташована на території ШВК-98. Отець Іоанн і матушка Зоя давали останні настанови щодо важливої події. Вони є духовними наставниками цієї сім’ї. А неабияку роль у створенні родини відіграли протоієрей отець Федір з Ізяслава і редактор відділу листування журналу «Спасите наши души» М.П.Острянський.
Молоді трохи хвилювалися. До тієї хвилини, поли розпочалося таїнство вінчання. До церкви прийшли того дня і декілька засуджених, з якими Микола разом несе свій хрест у цьому не зовсім приємному місці. Мене супроводжували старший інспектор відділу соціально-психологічної служби ШВК-98, майор внутрішньої служби С.В.Кондратюк і старший інспектор з працевлаштування після звільнення соціально-психологічної служби ШВК-98, старший лейтенант внутрішньої служби І.В.Войтюк. Оскільки наречена приїхала одна, свідком з її боку стала я. І весь час, коли відбувалося вінчання, я також відчувала хвилювання.
Молодята обмінялися каблучками і поцілунками. Отець Іоанн привітав їх з цією важливою подією у житті і побажав завжди любити і підтримувати один одного. Привітали молодят і Миколині друзі. Після вінчання Катя і Микола отримали довгострокове побачення, яке триває три доби.
Багато вражень залишилося після цієї події. Було надзвичайно приємно за Катю, коли Микола у кімнаті побачень подарував дружині її портрет, написаний масляними фарбами тут, у колонії, одним із художників. Вразило мене і те, що каблучки, якими обмінялися наречені, виготовлені за власним дизайном Каті у місті, звідки вона родом. До речі, я не уточнюю, де живе Катя і куди у майбутньому приведе свого чоловіка. Не це важливо. Найголовніше те, що народжена сім’я благословенна Господньою ласкою, має всі шанси бути щасливою, жити довго і разом ділити всі радощі і труднощі. І хочеться вірити, що так воно і буде.