Від осені не залишилося нічого. Від тієї, яка ще пахне літом і лист відпускати не дуже хоче. Золота осінь. А ще - бабине літо. Хоча...
Для чого таке літо жінці, коли все довкола засноване павутиням брехні й пахне фальшивим ароматом? Це весні не треба особливо старатися. Ряст з’явився, чи первоцвіт моргнув незайманим оком до небес, або ж трохи пізніше бузок заполонив своїм ароматом довкілля - і все. Все довкола торжествує, тягнеться до неба, топчеться по колишніх (здається, таких свіжих, незайманих) почуттях. А пізній осені треба постаратися, аби хтось її полюбив. Зазвичай похмурість, дощові хмари на горизонті, плаксивість й ностальгія за тим, що назавжди минуло, нікого не радує. Саме такий хрест несе на собі пізня осінь. Не просто осінь, не золота, коли ще надії пломенять, мов лист в щойно пожов-тілому лісі, а та, коли й листя немає, і все довкола - сіре й сумне. А ще - дощ. Літній - теплий, після нього земля сохне. Осіній же нікого не жаліє: ллє собі та й ллє. Нікому нічого не обіцяє при допомозі сонця: воно також стомилося від роботи напровесні та влітку. Дощ восени безцеремонно кидає листя під ноги, розмочує всі дороги, шляхи й стежки, нищить щойно підняті листочки озимини. Й на прохання людські не зважає. Така вже в нього робота - осіння. А що вже з душами людськими робить! І не розкажеш.
Я не люблю пізньої осені. Через те, що день народження мій саме в цю пору. Вітань багато й побажань сонячних - також. Й турботи літні - позаду. Але сонця не вистачає, щирих відчуттів і того, чого ніколи вже не повернеш. Зима обов’язково підкине нові турботи й пристрасті. Вони будуть холодні, незаймані й такі чужі. Але, що найголовніше, - вони допоможуть забути літні почуття. Ні, не допоможуть! Вони просто вб’ють те, за що ти боровся; вони перекреслять своєю невблаганною рукою рядки щойно написаної душевної історії; вони зроблять тебе черствою й байдужою до того, що діється довкола.
Весна прийде. На заміну завірюхам й холодам. На заміну льоду в твоїй душі. Ти трохи оживеш. Заворожать око перші весняні квіти, співатимуть пісні надії перелітні птахи (що їм ще залишається робити після довгого, важкого шляху?). Затремтить в душі давня струна, але одразу ж стихне: знову спогади пізньої осені, яка повернеться - навіть отямитися не встигнеш. І ще сьогодні береза під вікном тремтітиме зеленим листом, а назавтра те вбрання, навіть не посивіле, ляже долу після перших непроханих заморозків.
Я не люблю пізньої осені. Вона нагадує про те, що все під цим небом у світі минає. І людське прагнення щось змінити, відколи земля обертається довкола своєї осі, успіхом зазвичай не увінчується. Буде так, як було споконвіку. Наразі ж пізня осінь за вікном.