Цей надзвичайний історико-археологічний заповідник відомий далеко за межами нашої країни. Розкопки, що ведуться у ньому вже близько двох сторіч, відкрили світові місто-державу, що за тисячі років свого існування була визначним торговельним, культурним і політичним центром Причорномор’я.
2500 років тому біля південно-західної кримської бухти, що нині має назву Карантинна, грецькі переселенці з Гераклеї Понтійської, потіснивши корінне плем’я таврів, заснували нове місто Херсонес Таврійський. Гучна назва (у перекладі з грецької вона означає «півострів таврів») скоро виправдала себе: сторіччя потому місто вже займало майже всю територію Херсонського півострова. Мешканці міста - митці, ремісники, лікарі, землевласники - змогли створити величну й історично багату культуру, пам’ятки якої збереглися і понині. А вино, що виробляли херсоніти із нововиведеного ними сорту винограду, славилося на весь тогочасний еллінський світ.
Розташований на вигідній в усіх відношеннях території Херсонес від самого початку заснування став ласим шматком для заво-йовників, тому мешканці постійно змушені були захищати свою територію. Кровопролитні війни з кочовими племенами виснажували економіку міста і винищували його населення, тому херсоніти просили захисту у своїх більш сильних союзників, поступаючись натомість власною самостійністю й незалежністю. Так Херсонес потрапив під вплив спочатку Понтійського царства, потім - Риму.
В IV ст. н. є. християнство, що існувало в Херсонесі від початку свого виникнення, стало основною релігією міста. Театри, капища, олтарі та інші пам’ятки античного архітектурного мистецтва було зруйновано, натомість на околицях міста з’явилися численні монастирі, каплиці, скити, а також славнозвісне печерне місто. В V ст. Херсонес став форпостом Візантійської імперії і отримав нове ім’я: візантійці називали місто Херсоном, слов’яни - Корсунем.
Херсонес цікавий також і тим, що був хоч і опосередкованим, проте «учасником» хрещення Русі. На початку X ст. київський князь Володимир вподобав візантійську принцесу Анну. Її батько, імператор Василь Другий, пообіцяв видати дочку за Володимира в обмін на військову послугу від Київської Русі, але опісля відмовився родичатися із могутнім князем-язичником. Тоді розлючений Володимир вирішив захопити Херсонес, щоб потім обміняти його на принцесу. Місто боронилося з усіх сил: руському війську вдалося подолати опір лише через дев’ять місяців облоги, та й то лише тому, що знайшовся зрадник, який повідомив, де пролягає міський водогін. Залишившись без води, Херсонес змушений був здатися. Василь Другий, звісно, не хотів втрачати такий стратегічно важливий об’єкт, як Херсонес, і йому нічого не лишалося окрім як дати згоду на весілля Анни й Володимира, але лише за умови, що той прийме християнство. Київський князь охрестився і поїхав до Києва з дружиною, перед цим фактично пограбувавши і так знекровлене довгим опором місто.
У ХІІІ ст. торгівля на Чорному морі опинилася під владою італійських купців, які заснували на узбережжі моря свої факторії і склали серйозну конкуренцію Херсонесу. Торгові шляхи перемістилися до Східного Криму, і економіка Херсонесу почала стрімко занепадати. У кінці XIII ст. місто було спалене ордами хана Ногая, а ще через 50 років територію полісу зайняли генуезці. Від міста залишилося лише невелике поселення біля порту, що обслуговувало генуезькі кораблі. У XV ст. життя в Херсонесі згасло остаточно, і з плином часу земля поглинула те, що залишилося від цього у минулому могутнього міста митців, ремісників і героїв.
Розкопки тут почалися лише 1827 року. За 180 років археологічних робіт відкрито більше третини міста. Віднайдене під шаром землі вразило дослідників настільки, що Херсонес отримав ще одну назву - «Руська Троя». До складу заповідника входять 5 археологічних комплексів (городище Херсонеса Таврійського, некрополь Херсонеса в Карантинній, фортеця Чембало, фортеця Каламіта, античні земельні наділи та садиби) і 11 пам’яток архітектури на території городища та фортеці Каламіта. Задля збереження цих унікальних архітектурних пам’яток Херсонес було занесено до списку 700 найвизначніших пам’яток світової культури ЮНЕСКО.