Шановний читачу, шановні мої колеги, вчителі, батьки, учні. Сьогодні хочеться порадитись з вами з надзвичайно важливого питання: профільне навчання у сільській школі, яким йому бути? Як кажуть, зважити усі «за» і «проти».
Готуючись до цієї розмови, я проаналізував те, що маємо (певні теоретичні матеріали з цього питання, практичні напрацювання у школах району), але ще більше мене як керівника освіти району турбує питання, що потрібно зробити, як його зробити, чи можливо це питання вирішити без допомоги держави, спонсорів тощо. Так ось. Сьогодні, одним із шляхів поліпшення якості освіти, виховання особистості, здатної до самореалізації в умовах сучасного соціуму, є впровадження про-фільного навчання у старшій школі. Не секрет, що відповідно до Закону України «Про загальну середню ос-віту» через 3 роки наша старша школа має стати повністю профільною, а це значить, що до цього часу ми повинні чітко відпрацювати у кожній школі, у кожному регіоні свою модель профільного навчання. Отож, дозвольте висловити декілька думок з приводу того, що зроблено у районі.
Перше. Розроблено районні заходи на 2006-2010 роки щодо впровадження профільного навчання учнів 10-12 класів;
Друге. Рішенням десятої сесії ра-йонної ради V скликання від 20. 07.2007 року затверджено районну Програму впровадження профільного навчання учнів 10-12 класів на 2007-2010 роки. До речі, щодо профілів, то вибрані такі: профільно-математичний – 157 учнів, суспільно-гуманітарний – 100 учнів, філологічний – 98 учнів, спортивний – 45 учнів, технологічний – 213 учнів. Таким чином 94,5% учнів у районі охоплено профільним навчанням. Але виникає досить суттєве питання: а чи всі учні свідомо вибрали той чи інший профіль, чи ми, вчителі, керівники, батьки сприяли тому, щоб дитина усвідомила свій вибір. Думаю, що тут ще досить багато роботи, як от:
- поліпшення психолого-педагогічного діагностування школярів, налагодження дієвої діагностики рівня навчальних досягнень учнів основної школи;
- поліпшення індивідуальної роботи з батьками, дітьми з даної проблеми, вивчення ринку праці, як кажуть, близького і далекого;
- залучення представників громадської ради, адже батьки не повинні бути байдужими до того, який профіль вибрала їх дитина;
- і, в решті решт, підготовка вчителя - предметника, знання ним методологічних основ особистісно-орієнтованого, індивідуального підходу до навчання. Це, як на мене, насамперед психологічна підготовка ось того трикутника «учень-вчитель-батько».
Але хочу зауважити, що як для сільської школи, то це питання досить суперечливе і проблематичне. І справа не стільки у тому, про що я вже говорив. Є ряд ще більш суттєвіших проблем. Скажімо, як бути з про-фільним навчанням, де немає паралельних класів. Не секрет, що у загальноосвітніх навчальних закладах з малою наповнюваністю з утворенням профільних груп потреби у фінансуванні збільшуються у 2 рази на клас у залежності від кількості груп та кількості курсів за вибором. А у нас таких шкіл чимало.
Наступне. А чи доречно використовується варіативна частина навчального плану (я маю на увазі – все для розвитку здібностей дитини), адже при поділі класу на групи вся варіативна частина йде на допрофільну підготовку. А чи у всіх школах є така, як слід, матеріальна база? Думаю, що ні. Адже на рівні Міністерства освіти і науки України визнається, що мате-ріально-технічне забезпечення шкіль-них кабінетів не перевищує 20 від-сотків до потреби (боюсь, шановний читачу, що у нас і 20 відсотків немає). Навіть у такому великому місті нашої країни як Києві лише 80 відсотків учнів охоплено про-фільним навчанням (і це у школах — гімназіях, спеціалізованих школах, ліцеях) а 54 заклади столиці вибрали універсальний напрямок. Думаю, що у цій справі не можна «боротися» за показники, три-чотири роки сільській школі занадто мало часу для якісного вирішення даної проблеми.
Сьогодні позиція відділу освіти райдержадміністрації така: держава повинна бути зацікавлена у створенні на селі шкільних освітніх округів (ШОО), бо це не міф, а реалії по-ліпшення і якості сільської освіти, і доступу до якісної освіти сільської дитини. При інтегруванні шкіл є можливість вибору профілів, проведення належної до профільної підготовки. Наведу такий приклад: у Судил-ківській ЗОШ І-ІІІ ст. навчається – 519 учнів, а Судилківський округ ШОО об’єднує – 755 учнів. 2 рази на тиждень 143 учні з інших шкіл свідомо доїжджають на навчання, щоб отримати якісні знання. Судіть самі, для проведення занять комп’ютерної техніки тут нараховується 23 комп’ютери, для проведення занять з фізичної культури (спортивний профіль) два спортзали, неперевершений поки що спортивний майданчик. І основне – шкільний автобус, наявність якого дає можливість своєчасного підвезення дітей до цієї школи. Але і тут є ціла низка проблем різ-ного характеру, як от: втома, пов’язана з переїздом дітей до опорної школи, необхідність швидкої адаптації до навчання у новій школі, спілкування з учнями різних шкіл. Але їх потрібно вміти долати, і тут невипадковими людьми повинні бути і шкільні психологи, і вчителі, і батьки. Добре зерно повинно і гарно прорости.
І ще однією думкою хочу поділитись з читачами: для вирішення такої важливої справи дуже важливо мати однодумців-меценатів. У районі таким меценатством займається корпорація «Сварог» (голова правління А.А.Гордійчук). Саме торік на базі Мокіївської ЗОШ І-ІІ ст. за сприяння цієї корпорації було створено центр професійної освіти старшокласників. Сьогодні тут навчається більше 100 дітей із 6 шкіл району. Учні отримують професію тракториста, водія категорій «В», «С», швачок. Корпорація виділяє бензин для довозу дітей, певні продукти харчування тощо. Відділом освіти виділено кошти на закупівлю швейних машин. Отож, щось зроблено, але ми свідомі того, що зроблено досить і досить мало. Хотілося б, щоб ми усі були не спостерігачами, а активними учасниками реформи сільської освіти. І ще, як кажуть, у народі: «Спішити потрібно, але розумно». Отож, як заявляє Міністр освіти і науки С.Ніколаєнко, «Реалії є такими, що там, де з одного боку створено належну матеріальну базу, та, з іншого, є добрий вчитель – буде й про-фільне навчання».