На початку XI століття для захисту кордонів своєї держави князь Володимир Великий наказав побудувати на її східних та західних кордонах ряд захисних укріплень. Саме з цього і розпочалася історія міста Хотин, яка вже налічує більше 1000 років. Існує версія, що назва міста походить від слова «хотінь» (бажаний, жаданий). Дійсно, розташоване на провідних торговельних і транспортних магістралях, місто від самого початку свого існування приваблювало до себе завойовників, тому первісне дерев’яне укріплення з часом було замінене кам’яною фортецею.
Починаючи з X і по XVIII століття фортеця зазнавала частої руйнації і переходила від одних завойовників до інших. В X столітті нею володіла Київська Русь, у 40-х роках XIV століття вона перебувала під владою Молдавського князівства, з 1476 року — під владою турків, а з XVIII століття — австрійців і росіян. Статус Хотинської фортеці, як військового об’єкта, було скасовано 1856 року. Після реформи 1861 року в Хотині виникли перші промислові підпри-ємства, було збудовано й кілька водяних млинів. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 року Хотин нараховував 18126 мешканців, а на початку XX ст. в місті вже діяли 3 броварні, 10 гуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли два двокласних повітових училища (чоловіче і жіноче), два однокласних чоловічих училища та одне приватне.
Починаючи з 70-х ро-ків XX ст. в Хотинській фортеці проводилися реставраційні роботи, замок використовувався для зйомок багатьох іс-торичних фільмів. Серед них — «д’Артаньян і три мушкетери», «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Чорна стрі-ла», «Стріли Робін Гуда» тощо.
Під час підготовки до 1000-ліття Хотина, яке пишно святкувалося у жовтні 2002 року, реставраційні роботи в Хотинській фортеці, припинені після кризи 90-х років, були поновлені і, починаючи з 2001 року, на території фортеці розпочав свою діяльність Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».
У теперішній час комплекс оборонних споруд Хотина складається з Хотинського замку (цитаделі) і залишків «Нової фортеці». До фортифікацій замку входять п’ять веж (найбільші — Північна і Південно-Західна, а також Надбрамна, Східна, Комендантська). Вежі з’єднані стінами висотою 40 метрів і товщиною 5 метрів з бойовим майданчиком по периметру, захищеним зубцями висотою 3 метри. На внут-рішньому подвір’ї знаходяться: комендантський будинок з готичними вікнами та порталами і підвалинами, залишки князівського палацу, стародавній колодязь глибиною 65 метрів і діаметром 2,5 метра, інші господарські будівлі. Вхід до замку здійснюєтся через Надбрамну вежу з дерев’яними мостами (зовнішнім та внутрішнім), відновленими у 1969 році. Зберігся також потайний хід з двору до зовніш-нього рову.
«Нова фортеця» складається з валу шириною 8 метрів, зміцненого з зовнішнього боку кам’яною стіною, перед якою проходив рів. Вхід до фортеці здійснюється через південну Стамбульську вежу. Збереглися залишки бастіонів, веж, мечеті та інших споруд.
Перед входом до фортеці розташований збудований у 1991 році на честь 370-річчя Хотинської війни (за проектом скульптора В.Гамаля) пам’ятник гетьману Сагайдачному.
Звичайно ж, тисячолітня історія Хотинського замку оповита численними легендами. Якісь із них — майже правда, а якісь — просто вигадки, але всі вони, безсумнівно, надають монументальній споруді фортеці романтичної аури містичності й загадковості.
Одна з найвідоміших легенд стосується великої мокрої плями на західному боці фортечного муру, над природою виникнення якої, певно, замислювався кожен відвідувач Хотинського замку. Кажуть, що ця пляма утворилася зі сліз закатованих у фортеці бунтарів, які не бажали коритися турецьким завойовникам. Інша легенда також стверджує, що це — сльози, але дівчини Оксани, живцем замурованої у фортеці турецькими нападниками.
Як би там не було, Хотинська фортеця є втіленням героїчної історії. Це — національний скарб України, який ми просто зобов’язані зберегти для нащадків.