Пригадаймо недалеке шестирічне минуле нашого міста. Як вирували пристрасті (і «за», і «проти»), коли на вулиці міста виїхали маршрутки-мікроавтобуси. Чиновників і міського голову звинувачували у самонаживі за рахунок бюджету, збагаченні бізнесменів, мовляв, люди змушені поневірятись у тісних маршрутках, давай великогабаритні «ЛіАЗи», «ПАЗи» тощо.
Як на мене, сьогодні все владналося і майже всі задоволені, що хоч одна проблема у Шепетівці вирішена. Адже немає жодного мікрорайону міста, який залишився б без автобусного сполучення. Аналогічно і в селах району. Майже до кожного села можна комфортно доїхати, чого ніколи не було, навіть у «добрі часи», за єдиного монополіста-перевізника. Сьогодні навіть дачники не пішки добираються до своїх ділянок. Поволі на вулицях з’являється більше габаритних автобусів — «ПАЗів» та «Богданів». Про це приємно писати і дякувати перевізникам.
На жаль, трапляються ще невиховані водії, які бурчать на пенсіонерів, ніби ті їм чимось завинили, а не високі чиновники. Деякі водії розцяцьковують салони лозунгами: «Не заходьте без грошей», «Їжте насіння з лушпинням», «Не бігайте по салону». Як це можна бігати по салону мікроавтобуса? Сміх та й годі.
Та не про це я сьогодні хочу повести мову. Вже довгий час мене хвилює питання назв вулиць, якими ми їздимо, і назв автобусних зупинок. Бабуся просить водія зупинитись біля церкви. «Такої зупинки нема. Є зупинка «Сахкомбінат», — відповідає водій. А далі — «Райветлікарня». Понад двадцять років її там немає. Така ж історія із зупинками «Столова сахкомбінату», «Сільгосптехніка». Ще й досі існують назви: «Райбольніца», «ж/д больніца», «Гостініца», «Совєцька», «Застройщік» і т.д., і т.п.
Таких курйозів у місті не було б, якби високопосадовці поїздили б містом у маршрутках, а не службовими авто чи власними іномарками. Можливо, тоді у них прокинувся б патріотизм до міста і вони, як належить українцям, назвали б автозупинки державною українською мовою. Не калічили б мову наших дітей, онуків.
А які назви мають наші вулиці?! Адже більшість міських вулиць названі іменами далеко не героїв України. Ленін, Кіров, Воровський, Мануїльський, Плеханов... Або яке відношення мають до Шепетівки та України Разін, Невський, Суворов, Лазо, Маркс, Енгельс, Фрунзе, Пархоменко, Чапаєв? Всі ці та інші «герої» чомусь «залягли» на вулицях нашого міста? І з цим антуражем ми намагаємось приймати туристів та рухатись до Європи?
Чи, може, нам перейняти більшовицькі методи щодо перейменування вулиць? Так, у 1919 році в Чернігові більшовицька влада видала наказ: «Всем домовладельцам вменяется в обязанность под страхом строгой ответственности переменить на домах названия улиц в недельный срок». (Газета «Голос України» від 22.04.1999 р., № 76). А нижче йшли міри покарань за невиконання наказу, аж до розстрілу.
Маю надію, що сьогодні до цього не дійде, і в Шепетівці запрацює постійно діюча комісія з перейменування вулиць, скверів, майданів, а міська рада прийме це рішення демократичним шляхом. Бо зволікати з цим питанням ми не маємо ніякого морального та юридичного права перед майбутніми поколіннями.