Заповідь перша: «Я є Господь — Бог твій. Нехай не буде у тебе інших богів, окрім мене».
Про значення і духовний смисл Першої заповіді розповідає прес-секретар Київської Патріархії, архімандрит Євстратій (Зоря):
— Перша заповідь є дуже важливою. І не випадково. Господь її і встановлює, щоб утвердити авторитет Закону.
У старозавітні часи ця заповідь була особливо актуальною, бо тоді дуже широко було розповсюджено багатобожжя: люди шанували різних богів і під їхніми іменами вклонялися небесним світилам, природним стихіям, тваринам, навіть, рослинам або взагалі виробам людських рук. І щоб люди не спокушалися, дивлячись на навколишніх марновірців, не сумнівалися, Господь і дав цю заповідь. Логічність її випливає навіть з філософського погляду на це питання. Бо, якщо ми говоримо про Бога, як про абсолютну Особистість, найвищу і найдосконалішу, то можемо говорити тільки про Єдиного Вседержителя.
— Ви говорите, що Вседержитель — Єдиний, то чому ж Церква вклоняється Триєдиному Богу — і Отцю, і Сину, і Святому Духу? Невже цим не порушується Перша заповідь?
— Християнська Церква не вчить про трьох окремих богів. Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий — це не три боги, а один, якого ми називаємо Трійця Єдиносущна і Нероздільна. Це три Особи, що з’єднанні любов’ю в єдине Божество.
Як це може бути? Як три можуть бути Одним або як Один може бути Трьома? Це є великою таємницею, яка пізнається через віру і через духовне споглядання. Пояснити догмат про троїчність Божества не можливо в логічному людському формулюванні. Ця істина подана нам, як одкровення від Бога. Сам Господь відкрив Себе як Трійцю, тому ми приймаємо це, навіть до кінця не розуміючи, але лише відчуваючи, що це дійсно є істина. І тому ми не порушуємо заповіді Божої про те, що Бог є Єдиний.
— Сьогодні, мабуть, важко знайти людину, яка б вклонялася язичницькому богові або тварині чи рослині. У чому актуальність цієї заповіді для наших сучасників?
— Під іменем інших богів не обов’язково можуть розумітися боги, які були в язичницькому пантеоні. Людина може обожнити й інші речі свого життя — скажімо, якогось політичного чи духовного лідера, державу, чи націю, чи, зрештою, владу або гроші. В цьому випадку, вона, забуваючи про істинного Бога, також стає послідовником неправдивих «богів».
Обов’язок християнина, як віруючої людини, — завжди пам’ятати, що перше місце в її житті має належати тільки Богові. Це означає, що треба виконувати всі Його настанови щодо свого життя, бути моральною, порядною людиною. А все, що займає Його місце, — це і є той «неправдивий бог», про якого говориться у Писанні, «вклоняючись» якому, людина порушує Першу заповідь.
Сьогодні, на жаль, наші сучасники також часто її порушують, вклоняючись самим собі, ставлячи своє егоїстичне «я» в центр Всесвіту, а свою особистість вважають вінцем усього. Виникають теорії, що все існує нібито для задоволення потреб людини. Це породжує споживацьке ставлення до життя і є неправдивим і гріховним, з точки зору Святого Письма, шляхом. Тому кожна людина, яка дійсно вважає себе християнином, повинна боротися в собі з подібними думками і уникати спокус.
Підготував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ.