— Петре Францовичу, які головні фактори забезпечення на Шепетівщині рівного доступу до якісної освіти кожної сільської дитини?
— Чинників надзвичайно багато, і про це я говорив неодноразово на сторінках нашої газети, як от: створення шкільних освітніх округів, організація належного профільного навчання тощо. Але, як кажуть, серед них є основні та другорядні.
Зрозуміло, що забезпечити якісний навчально-виховний процес у сільських школах неможливо, насамперед, без підготовки висококваліфікованого, високопрофесійного сільського вчителя. Чи маємо ми це? Думаю, що так. Сьогодні у школах нашого району працюють 634 вчителі, з них 559 мають повну вищу освіту, або 88 відсотків, тоді як ще 3 роки тому з повною вищою освітою було 526 вчителів, або 82 відсотка. Поліпшився і якісний склад педагогічних кадрів. Тільки під час попередньої атестації 12 вчителям було підвищено кваліфікаційну категорію. Тобто педагог сам зацікавлений у підвищенні свого кваліфіка-ційного рівня, адже від цього певною мірою залежить і рівень його зарплати.
— Це Ви говорите про певні зміни на рівні району. А чи вплинули на якісний бік справи державні заходи?
— Безперечно. Можливо, вони й стали основними. Що я маю на увазі? Це, насамперед, збільшення заробітної плати. Якщо у 2005 році вона становила в середньому по району 653 гривні, то сьогодні — 1198 гривень. Наступне — виплата боргів згідно із ст. 57 Закону України «Про освіту». Тільки цього року їх повернуто на суму 560 тис. гривень. Це і є плани держави щодо вчителя на майбутнє. Адже вчитель досить інформована людина, і його цікавить своє майбутнє.
— Петре Францовичу, коли ми говоримо про рівний доступ до якісної освіти сільської дитини, то, мабуть, слід говорити й про зміни у змісті освіти...
— Обов’язково. Дійсно, не слід забувати й про зміст освіти, науково-методичне забезпечення навчальних закладів. Як на мене, і для сільської дитини, і для міської дитини держава повинна надавати освітні послуги найвищого ґатунку. Це не лише висококваліфіковані педагоги, хоча це один з основних чинників. Але це ще і сучасні комп’ютерні класи для сільської школи, виділення коштів для створення локальної інформативної мережі, це і сучасні кабінети, насамперед, з природничих дисциплін, це і лінгафонні кабінети.
Чомусь останнім часом ми забуваємо і про найсвятіше, що повинно бути у школі — про книгу. Хотілося б, щоб у кожній шкільній бібліотеці була не тільки актуальна преса, але й чудові словники, сучасна художня література. Але самотужки все це вирішувати досить важко.
— А чи можливо це, якщо держава фінансує сільську школу з розрахунку на одного учня?
— Питання досить слушне. Дійсно, за такої формули фінансування виживати сільській школі непросто. Але суть не тільки в цьому. Є ще й інші причини.
Одна з них — демографічна ситуація. З кожним роком дітей на селі стає все менше. Ось і цього року їх стало менше на 122. А це — кількість учнів однієї школи. Крім того, не секрет, що будівлі сучасних шкіл потребують капітального ремонту, нагальною проблемою нашого району стала газифікація шкіл.
А чи можливо це зробити для кожної школи, чи вистачить коштів у місцевому бюджеті? Думаю, читач усвідомлює, що це досить великі кошти. Реконструкція лише однієї котельні (переведення на газове опалення) коштує району близько 200 тис. гривень, а на наступний рік хотілося б провести газифікацію аж трьох шкіл.
До речі, я щиро дякую районній раді, депутатському корпусу за фінансову підтримку освіти району. У цьому бюджетному році нам додатково було виділено понад 100 тис. гривень. Але цього недостатньо.
— То який же вихід?
— Однозначної відповіді на ваше запитання немає. Було б дуже добре, якби у держави було стільки коштів, щоб, як кажуть, вистачило на все. На жаль, держава ще не настільки багата, щоб миттєво все зробити. Тому через об’єк-тивні причини виник термін «опорна» або «базова» школа. Думаю, що на рівні району нам необхідно визначитись з такими школами і забезпечити їх належне фінансування.
Як це зробити — то вже інша справа. Мабуть, враховуючи всю складність питання, слід запросити до обговорення за «круглим столом» керівників району, депутатів, представників сільської громади, громадських організацій, де й поділитись думками. Вони будуть різними, я в цьому глибоко переконаний. Але ми усі разом повинні робити все, щоб сільська школа була конкурентноспроможною, і щоб кожна дитини почувала себе в ній комфортно.
— Чи не значить це, що йдеться до закриття деяких шкіл?
— Ні в якому разі! Як на мене, мова ніколи не повинна йти про закриття школи, навіть коли там буде 5–6 діток. Навпаки, ми повинні сьогодні робити все для покращення умов навчання дітей у початковій школі: це і організація належного харчування дітей, створення необхідних умов для учнів-шестирічок тощо.
Разом з тим, я думаю, що час вимагає оптимізації існуючої мережі освітніх закладів, створення сучасних базових шкіл. Тільки за цих умов ми дійсно зможемо певною мірою вирішити проблему доступності та якості освіти для жителів сільської місцевості.