Друга заповідь Закону Божого

«Не роби собі кумира, і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у водах під землею: не поклоняйся їм і не служи їм».

Другою заповіддю Господь Бог забороняє ідолопоклонство, тобто забороняє робити собі кумирів для почитання, або ідолів, забороняє вшановувати як Бога подобу або зображення того, що ми бачимо на небі (Сонце, Місяць, зірки), і того, що знаходиться на землі (рослини, тварини, людина), що знаходиться у водах (риби). Господь забороняє поклонятися і служити цим кумирам замість Бога, як це роблять язичники.
До заборони поклонятися ідолам і кумирам ніяк не можна відносити православні поклоніння святим іконам і мощам, в чому нас часто звинувачують протестанти і різні сектанти. Почитаючи святі ікони, ми не вважаємо їх богами або кумирами. Вони для нас тільки зображення, образ Бога, або ангелів, або святих. Слово «ікона» грецьке і означає «образ». Поклоняючись іконам і возносячи молитви перед ними, ми молимось не «матеріальній іконі» (тобто фарбі, дереву чи металу), а Тому, Хто на ній зображений. Кожен знає, наскільки легше звертатися думкою до Спасителя, коли бачимо Пречистий Його Лик або хрест Його, ніж коли перед тобою порожня стіна.
Святі ікони дані нам для благоговійного згадування діл Божих і святих Його, для благоговійного вознесення наших думок до Бога і до святих Його. Через це наше серце зігрівається любов’ю до нашого Творця і Спасителя. Святі ікони є для нас наче священними книгами, на яких замість букв зображені лики і предмети.
Сам Господь Ісус Христос послав чудесне зображення свого Лика Едеському князю Авгару (Нерукотворний образ). Помолившись перед Нерукотворним образом Христовим, Авгар зцілився від невиліковної хвороби.
Святий євангеліст Лука, лікар і живописець, написав і залишив, згідно з переданням, після себе ікони Божої Матері. Деякі з них знаходяться на території нашої Вітчизни. Багато із святих ікон Господь прославив чудотворінням.
Не порушує другу заповідь і почитання святих мощей. У святих мощах ми почитаємо благодатну силу Божу, яка діє через них.
Для нас, християн, ідолопоклонство, в тому вигляді, яким воно є у язичників, неможливе. Але замість грубого ідолопоклонства серед нас буває більш тонке ідолопоклонство. До такого відноситься служіння гріховним пристрастям: любостяжання, обжерливість, гордість, пихатість, марнолюбство тощо.
Любостяжання (користолюбство) — це устремління до придбання багатства. Апостол Павло говорить, що «любостяжання є ідоло-служінням» (Кол. 3:5). Для користолюбивої людини багатство стає ніби ідолом, якому вона служить і поклоняється більше, ніж Богу.
Обжерливість — це об’їдання і п’янство. Про людей, для яких вище всього стоять чуттєві задоволення від їжі і пиття, апостол Павло говорить, що «їхній Бог — чрево» (Флп. 3:19).
Гордість і пихатість. Горда і пихата людина надзвичайно високої думки про себе, про свій розум, красу, багатство. Гордий шанує, поважає тільки самого себе. Свої поняття і бажання він вважає вищими за Верховну Волю Самого Бога. З критикою і насмішкою ставиться така людина до думок і порад інших і не відмовиться від своїх поглядів, якими б по-милковими вони не були. Горда і пихата людина з самого себе (як для себе, так і для інших) робить ідола.
Засуджуючи ці тонкі пороки ідолопоклонства, друга заповідь тим самим вказує на нелюбостяжання і щедрість; утримання, піст і смирення.