Колишній уряд став сучасною опозицією. Колишня опозиція стала сучасною владою. Метаморфоза, чи не так? Причому, подібне уже ми мали, коли, після тріумфальної перемоги Помаранчевої революції, біля керма українського уряду вперше стала представниця прекрасної статі, яку в політикумі дуже швидко назвали «залізною леді».
За висновками одного з англійських експертів, це, «подібне», може статись хіба що в Україні. А якщо так, то, безперечно, нинішня суспільно-політична ситуація, що склалася у нашій державі, не може не цікавити, більше того, не хвилювати усіх — від заможних до знедолених, від політиків, соціологів до звичайнісіньких українських громадян, які скеровують свої погляди у майбутнє: що воно буде далі, чого чекати і на що сподіватися?
Отже, уряд Тимошенко: надії чи розчарування? Думки читачів переконують нас у тому, що вони аж ніяк не байдужі до того, що відбувається в нашій державі.


Можливо, хтось і подивується з моїх слів, але скажу так: «День, коли до влади прийшла урядова команда на чолі з Юлею Володимирівною Тимошенко, для мене завжди буде днем «червоного кольору». Я дуже раділа, коли у 2004 році перемогла Помаранчева революція, коли країна неначе полегшено зітхнула від Кравчуково-Кучмівського режиму, коли уряд очолила енергійна молода людина нової генерації, якій дуже близькі і зрозумілі народні настрої, проблеми простих співвітчизників. І ось «наша Юля» повернулася, як мовиться, на круги своя.
Дуже вчасно! Народ давно чекав на такого керівника, який одразу ж взявся виконувати свої передвиборні обіцянки. Подібного ще не було! Ви лише погляньте, як Тимошенко повернулася обличчям до своїх виборців, до всього українського народу! Турбота про матерів, студентів, пенсіонерів...
Хто з попередників одним з найперших взявся віддати людям пограбовані грошові заощадження? Вибачте на слові, тицяли ошуканим співвітчизникам по нещасних 50 гривень, і при цьому ще й сльозу пускали, мовляв, немає коштів. Як вам не соромно, шановні колишні правителі! А, виявляється, гроші були і є. Тільки осідали вони в кишенях олігархів, яких у бідній і нещасній Україні розвелося більше, ніж досить! Що ви скажете на те, вчорашні урядовці, а нинішні опозиціонери, що уряд Юлії Тимошенко виділяє на виплату громадянам по знецінених вкладах 20 мільярдів гривень?! Це вам не по 500–600 мільйонів, і то не кожного року! При цьому ставали у позу добродіїв: мовляв, дивіться, як ми дбаємо про народ! Суще лицемірство. Такій владі краще бути в опозиції...
А команді нашої улюблениці Юлії Тимошенко бажаю успіхів у таких хороших починаннях, у ставленні до вирішення проблем українців. Я вірю цій команді, я переконана, що прикрі помилки, коли «помаранчеві» сили, було, розкололися, уже ніколи не повторяться.



Шановні працівники «Шепетівського вісника»! (це наш читач телефонує до редакції і просить: я буду говорити, а ви не перебивайте мене і надрукуйте усе, що буду говорити. Ми так і зробили. Отож думки нашого респондента).
Юлія Тимошенко стала прем’єр-міністром — дуже добре. Особисто мені вона подобається, бо має неабияку силу досягати поставленої мети. Прекрасно!
Тепер послухайте мене. За першу дитину молода мама отримає 12 тисяч гривень, за другу обіцяють 25 тисяч, а за третю — аж 50 тисяч гривень! Хороша ініціатива, хоча, нещодавно читав у пресі, що в Німеччині ці суми значно вищі. Але для нас і це — неабияке досягнення.
Далі, студентам виплачуватимуть з 1 січня набагато більші стипендії. Обіцяють також підвищення пенсій, зарплат, соціальних виплат. І, нарешті, крупні виплати колишнім вкладникам Ощадного банку СРСР.
Шановні працівники газети. Скажіть мені, будь ласка, скільки це потрібно мільярдів! Самі знаєте — багато. Де їх має взяти уряд Юлії Тимошенко? Напевно, вона діятиме таким чином, яким діяла у 2004 році, себто взялася «витрушувати кишені» українських товстосумів. Можна, звичайно, вдатися до такого сміливого кроку (хоча саме за це вона і поплатилася, коли була прем’єр-міністром першого разу, бо почала діставати «любих друзів»).
Але це не вихід із ситуації. Ну, «витрусить» одну кишеню, дві, десять... А далі що? А далі ось що вам скажу: щоб люди жили заможно, щоб був достаток у державі, потрібно, аби працювала економіка, аби сильним і конкурентоспроможним був АПК, аби українські товари користувалися попитом у світі, займали свої місця на європейському ринку.
Отож обіцянки гарні, гідні найкращих оцінок, але соціальні гарантії повинні мати під собою сильну економічну основу. Ось тоді і будемо радіти. А зараз, вибачте, робити це дуже зарано. Тим більше, що такі щедрі «подарунки» нового уряду своїм співвітчизникам можуть спровокувати сильну інфляцію, різке підвищення цін.
Я далеко не песиміст, але намагаюся мислити реально, не піддаватися емоціям. А вони, як мені здається, нині беруть гору в наших урядовців та окремих чиновників.



Кілька років тому, переглядаючи один політичний астрологічний прогноз, я натрапив на передбачення, що Україна незабаром має отримати сильну владу, яка спроможна буде забезпечити її процвітання. «Це, безперечно, уряд Віктора Януковича», — впевнено подумав я тоді. А справа таки йшла до того, що Віктор Федорович мав очолити уряд.
Однак, коли це сталося, я дуже швидко переконався, що це не та влада, на яку чекає і розраховує наш народ. А й справді: у Віктора Федоровича, як мовиться, сильна рука, вольовий характер... Але ці якості не прислужилися повною мірою українській, у переважній більшості, знедоленій нації. Ми не відчули якісного поліпшення життя, натомість нас спіткало прикре розчарування: дорожнеча, ланцюгова реакція різноманітних криз... Народ, здається, втомився від страху за завтрашній день.
А потім з іншого джерела я дізнався, що в Україні гряде жорсткий правитель. Спочатку знову закралися сумніви, але коли до влади у нашій країні прийшла Юлія Тимошенко, я зрозумів, що саме вона і є тим «правителем».
Так, Ю.Тимошенко жорстка, вольова, вміє, як ніхто інший, досягти поставленої мети, володіє силою впливу, вміє контролювати. Як на мене, саме такими рисами і має володіти керівник будь-якої ланки.
Жорсткий — це не жорстокий, як, можливо, хтось думає. Це людина, котра сама має почуття відповідальності і знає, як вимагати його від своїх підлеглих. Я слухав звернення Юлії Володимирівни до українського народу. Вражаюча глибина думки, чітка послідовність висловлювань. Жодної запинки, жодного «микання» чи «гикання». Сувора логіка своєї діяльності і чітке розуміння проблем співвітчизників. Кожен, напевно, хто слухав це звернення, радів, що нарешті прийшов давно очікуваний державний керівник, який таки зуміє поліпшити наше життя.
Можливо, моя аналогія не дуже точна, але мені хочеться порівняти діловий і жорсткий стиль керівництва Ю.Тимошенко з Президентом Білорусі О.Лукашенком. В обох — слова даремно не народжуються. Обоє здатні контролювати усіх і кожного.
Судіть самі: Юлія Тимошенко відверто і навіть трішечки в різкій формі висловилася про тих чиновників, котрі несвоєчасно виплачують матерям гроші за народження дитини. На таких чекає звільнення. Жорстко? Так. Але цілком справедливо. А як організовано і без зволікань народні депутати, котрі перейшли працювати в уряд, розпрощались зі своїми депутатськими мандатами!
Оце прем’єр-міністр! Оце правитель! І якщо в Білорусі О.Лукашенка називають «батьком», то переконаний, що дуже скоро наш народ люб’язно називатиме Юлію Тимошенко національною «мамою».



Уряд на чолі з Юлією Тимошенко — це, по-моєму, найкращий Новорічний подарунок українському народу. А й справді: який з попередніх урядів (а їх за роки нашої незалежності було більше десятка) так дієво взявся за свою роботу? Подібного не пригадую. І справа не лише в тому, що нова влада зробила серйозний акцент на соціальних гарантіях. В усьому відчувається серйозність і послідовність. Уже навіть той факт, що в уряді Ю.Тимошенко ми не бачимо представників великого бізнесу, що стало свою часу приводом до конфліктів і непорозумінь, засвідчує, що ця команда прийшла не відбирати, а давати людям.
Я щиро вірю у нову, по-справжньому демократичну, владу. Беззастережно вірю в такого сильного лідера, як Юлія Тимошенко. Такої віри і надії мені, як, думаю, і всім нашим співвітчизникам, додає той факт, що саме вона, Юлія Володимирівна, визнана широким колом соціологів, політиків і експертів «Людиною 2007 року». А подібне визнання, даруйте, ні купити, ні придбати за хабар аж ніяк не можна. Його можна здобути лише завдяки самовідданому служінню своїй справі, своєму народові, що лідер української нації і намагається сьогодні довести.
І ще один фактор моєї віри у команду Ю.Тимошенко: як тільки вона була обраною прем’єр-міністром, європейська спільнота одразу ж привітала новий український уряд і особисто Юлію Володимирівну з великою і заслуженою перемогою. А це, як на мене, означає, що Україну в найближчі роки (якщо команда Ю.Тимошенко витримає усі складні випробування) чекають досить гарні перспективи. Країни Європи за таких умов обов’язково подадуть нам руку підтримки, допоможуть стати їхніми партнерами.
Ось такі мої думки з приводу порушеного питання: «Уряд Тимошенко: надії чи розчарування?». Тільки надії, і то досить великі. Спасибі, що дали мені можливість висловитися.