Приголомшливою, болісною стала, без сумніву, звістка про те, що у ніч з 12 на 13 січня викрадено мармурових левів, які впродовж багатьох десятиліть прикрашали вхід до краєзнавчого музею, були гордістю міста і неоціненним оригінальним експонатом. Не хочеться у це вірити, з цим змиритися, але про це нагадує пустка по обидва боки східців, що ведуть до музею. Місто настільки звикло до мармурових красенів, що й не помітило їх зникнення. Відверто кажучи, у багатьох молодих та літніх людей ця болюча звістка викликала сльози, жаль, сум. Згадували дитячі роки, батьків, які приводили їх до левів, фотографувалися на добру згадку. На гладенькій спинці могутнього мармурового звіра почували себе героями.

Так, це було... І от тепер без цієї пари левів шепетівчани не уявляють собі майданчик перед музеєм. Як же так сталося, що якісь негідники посягнули на цінність, яка немає аналогів у нашій країні, — пару граціозних левів з білого італійського мармуру ручної роботи художника Ф.Арво (XVIII–XIX ст.).
Вранці 13 січня першими побачили непривабливу картину музейні працівники. Один з левів зник безслідно, а другого вандали скинули додолу, не встигши викрасти. Напевно, щось стало на заваді.
Ми попросили прокоментувати ситуацію колишнього директора історико-краєзнавчого музею, краєзнавця, фундатора позадержавного товариства історико-краєзнавчих, фольклорних досліджень «Стара Волинь» Олександра Павловича Царика, який працював тут з 1974 по 1986 рік.
— Можна зрозуміти розгубленість музейних працівників від побаченого. Але дуже швидко про акт вандалізму дізналася заступник міського голови Л.С.Антонюк, яка повідомила про це у міліцію. Про те, що сталося, поінформували облдержадміністрацію.
Надто цікава історія, як пара мармурових левів потрапила до Шепетівки і зайняла почесне місце при вході до музею.
Сам музей був створений у 1928 році, і на той час мав статус окружного краєзнавчого. Згодом сюди з селища Антонін Красилівського району, з маєтку Потоцьких, привіз левів наш земляк, колишній голова ревкому, знана і авторитетна у той час людина — Іван Семенович Лінник.
Старожили пам’ятають, як за кілька років до початку Великої Вітчизняної війни в приміщенні музею тимчасово розташувалась військова організація, яка займалась будівництвом укріплень у прикордонних районах. Час був нелегким, але фігур левів ніхто не чіпав. Під час німецької окупації музей був перетворений на ресторан, де відпочивали німецькі офіцери. Збереглися фотографії, на яких німці фотографувались з мармуровими левами. Жоден з чужинців не дозволив собі пошкодити таку красу.
Пам’ятаю, як у 90-их роках минуло століття невідомі хулігани скинули додолу одного з левів. І ось тепер доводиться переживати біль втрати того, що є неоціненним, неповторним. Думаю, що не помилюсь, коли висловлю думку земляків про те, що винні у скоєнні злочину мають бути знайдені і суворо покарані. Проводиться слідство.