22 січня 1919 року було проголошено Акт Злуки (об’єднання) Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Український народ йшов до такої єдності не один рік. Досить високою була ціна цього історичного дня. «І сьогодні нам немає чого ділити. Ми повинні бути однією сім’єю, об’єднаною спільними інтересами, ідеями», — така основна думка людей, з якими ми спілкувались.
Ганна Павлівна, викладач: — Я розумію Соборність, як незалежність, самостійність і єдність народу всередині держави. Хочеться, щоб була одна національна ідея, яка б згуртовувала нас, допомагала виживати, щоб на ній базувались всі державні інтереси, освіта, культура, наука, політика. А поки такої ідеї немає, не буде й міцної, цілісної України.
Валентина Краєвська, бібліотекар: — Я підтримую ідею відзначати усією громадськістю День Соборності України. Всі партії, суспільно-політичні рухи мають об’єднуватись, проводити свою діяльність на спільних, загальнонаціональних засадах. Люди, які проживають на одній території, повинні бути згуртовані і мати одну мету, тоді свято Соборності буде жити не лише на папері.
Наталія Вірченко, 30 років: — Мені здається, що Соборність нашої держави мало хто відчуває. У нас немає єдності ні на національному рівні (між українцями), ні у мовному, ні в політичному плані (між партіями). Нас об’єднує, швидше, спільна земля. Та й то, Західна Україна, як і раніше, відмежовується від Східної. У східній і південній частинах України майже відсутнє почуття патріотизму, тому там часто не сприймаються націоналістичні погляди мешканців західних областей. Представники інших національностей, навіть сусідніх держав, більш дружні, як кажуть, стоять один за одного горою. Якщо ж українець з українцем пересікаються десь за кордоном, скажімо, в Чехії на заробітках, то поводять себе не як співвітчизники. Часто трапляється, що руку допомоги швидше подасть іноземець, аніж земляк. Чи потрібно відзначати День Соборності у плані святкування? На мою думку, ні. Бо як можна святкувати те, чого насправді немає. А от пам’ятати його, як історично важливу дату, що відіграла важливу роль для об’єднання українського народу і нашої землі, звісно ж, потрібно.
Богдана Новосад, вихователь реабілітаційного центру: — День Соборності України для мене, як і для всіх інших, — історично важлива подія. Але пам’ятних дат в історії українського народу багато. Якби сьогодні була єдність між регіонами нашої країни, між громадянами, то, напевно б, День Соборності важив би більше у нашому житті і наше ставлення до нього було б шанобливішим. Коли я навчалась у Кам’янці-Подільському, моїми найближчими подругами стали дівчата з Дніпродзержинська і Тячева. Ми досі підтримуємо дружні стосунки. Але мова йде про окремих представників різних регіонів. А коли хтось їде на відпочинок із західних чи центральних областей на Південь, то відчуває себе там чужинцем. Тобто єдності української нації поки що немає.
Любов Ходаківська, 17 років, учениця НВК № 3: — Про Соборність я почула у школі, на уроці історії. Наша вчителька, С.Е.Гродон, розповіла про те, що Указом Президента України встановлено День Соборності України, який щороку відзначається 22 січня. У 1919 році Директорія Української Народної Республіки проголосила на Софіївській площі у Києві Акт Злуки всіх українських земель (і західних, і східних) в одну Українську державу. У моєму розуміння, наша держава не повинна ділитися на якісь частини. Адже всі ми живемо на одній землі, українській. А тому, коли чую, що хтось висловлюється негативно стосовно сусідів, стає дуже прикро і образливо за таких людей. Нам нема що ділити. Нам треба жити у мирі і злагоді.
Євген Корнійович, 49 років, слюсар: — На мою думку, розмови про Соборність — це лише порожні слова. Насправді, у нас, в українців, здавна існує поділ на «москалів» і «бандерівців», «східняків» і «західняків», «донецьких». Я трохи попоїздив Україною, тож маю уявлення про те, що у Львові необхідно звертатися до оточуючих зі словами «прошу», «пан», «пані», а в Донецькій області краще розмовляти російською. Проте думаю, що колись ми все-таки станемо справжніми патріотами. А необхідно починати з «верхів». Тобто, нехай спочатку політики об’єднаються і перестануть шматувати країну. Досить популізму! Час стати нацією, а не юрбою!
Міськрайонна газета "Шепетівський вісник" заснована 7 листопада 1925 року, має тираж до 10 000 примірників на тиждень. "Шепетівський вісник" - найбільш популярне періодичне видання у свому регіоні. Газета виходить 2 раза на тиждень. Наша адреса: м.Шепетівка (Шепетовка), Старокостянтинівське шосе, 9. Тел. 8-03840-4-18-07. E-mail: visnik собачка ukr.net Icq 2-353-695