Двадцять сьомого січня 1944 року розпочалась Луцько-Рівненська наступальна операція військ Першого Українського фронту. В цей час на територію Шепетівського району вже вступили перші підрозділи радянських військ, і північна його частина була звільнена від німецьких військ.
Цього дня підрозділи 148-ї стрілецької дивізії після дводенних боїв об 11 годині вечора вийшли на північну околицю Шепетівки, де зав’язали бойові дії за місто. Разом із підрозділами цієї дивізії у місто першою увійшла і 228-а армійська штрафна рота 60-ї армії. Після нічного бою Шепетівка була звільнена, проте опівдні 28 січня німці, підтягнувши додаткові військові резерви, розпочали контрнаступ із Городища та Плесни. Розпочались жорстокі бої, які тривали протягом цілого дня.
На території військового містечка батальйон 654-го стрілецького полку було блоковано, а командира батальйону капітана Стукача — тяжко поранено. Перебуваючи в оточенні, бійці мужньо відбивали атаки противника. На допомогу батальйону командир полку наказав уночі пробитися автоматникам взводу, яким командувала Марія Щербак. Бійці виконали наказ: з боєм вийшли з оточення і винесли пораненого комбата.
Взвод молодшого лейтенанта Яковлєва вранці 28 січня дійшов до району цукрового комбінату, але був атакований німцями, яких підтримували танки.
Відступивши до хлібозаводу, бійці зайняли оборону на другому поверсі приміщення підприємства. Протягом дня тривав бій. Німці з польського кладовища вели інтенсивний вогонь по будівлі хлібозаводу. Незабаром їм на допомогу підійшли ворожі танки. Від їх пострілів взвод радянських бійців зазнав втрат. Підбивши один танк і користуючись тим, що настала темрява, вони відійшли до залізничної станції і повернулись в район розташування полку.
Двадцять дев’ятого січня знову розпочався штурм міста. Першим у військове містечко в центрі міста увірвався взвод 507-го стрілецького полку під командуванням лейтенанта Козлова. Бійці взводу увірвались на позиції оборони німців та нав’язали їм рукопашний бій. Ворог не витримав натиску і відступив. У цьому бою лейтенант Козлов загинув. За мужність і героїзм він посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Бої за місто тривали до 9 лютого. На той час уже стало зрозумілим, що силами 148-ї стрілецької дивізії звільнити місто, де німці зосередили 96-у і 291-у піхотні дивізії, 7-у танкову дивізію, штурмову бригаду СС «Лангермарк», охоронні та поліцейські частини, офіцерський штрафний батальйон та батальйон СС «Галичина», не вдасться.
Командування 60-ї армії прийняло рішення про наступ на Шепетівку більшими силами. Наказ наступати на Шепетівку одержали 18-й стрілецький корпус, 4-а танкова армія, 1-а гвардійська артдивізія, 5 протитанкових артполків, 37-й і 49-й окремі дивізіони бронепоїздів та 5-й авіаційний полк. Змінена була і тактика наступу. Якщо раніше війська наступали прямо на Шепетівку, то зараз було поставлено завдання оточити противника в місті, а потім знищити його.
Десятого лютого о пів на 10 годину ранку розпочалась артпідготовка, яка тривала 25-30 хвилин, після того 280-а і 148-а стрілецькі дивізії за підтримки артилерійських й танкових підрозділів розпочали наступ в обхід Шепетівки. Вже об 11 годині оборону німців поблизу північної і північно-східної околиць міста прорвали бійці 280-ї стрілецької дивізії. В обхід Шепетівки з північної та північно-західної околиць міста розпочали бойові дії підрозділи 507-го і 645-го стрілецьких полків 148-ї стрілецької дивізії.
Наступаючи із Судилкова, підрозділи 280-ї стрілецької дивізії опівдні штурмом оволоділи с.Красносілкою і на південно-західній околиці міста з’єдналися з підрозділами 148-ї стрілецької дивізії. Одночасно підрозділи 351-ї стрілецької дивізії за підтримки 56-го танкового полку оволоділи с.Лозичним.
Впродовж другої половини дня 10 лютого на лінії фронту Плесна–Красносілка–Лозичне не вщухав жорстокий бій.
Як тільки кільце оточення замкнулось, 496-й стрілецький полк 148-ї стрілецької дивізії, два батальйони 1031-го стрілецького полку 280-ї стрілецької дивізії за підтримки 13-ї, 56-ї танкових бригад та 1889-го полку САУ увірвались у місто і почали бойові дії по знищенню ворожого гарнізону, який потрапив у оточення.
Одинадцятого лютого танк екіпажу командира взводу 2-го танкового батальйону 56-ї танкової бригади у складі гвардії старшого лейтенанта Підопригори, гвардії старшого сержанта Смирнова, гвардії сержанта Терентьєва, гвардії рядового Почеткова під час бою на площі по вулиці Судилківській, навпроти друкарні, було підбито і він загорівся. Перебуваючи у палаючому танку, його героїчний екіпаж знищив німецьку самохідну установку «Пантера», розбив протитанкову гармату з обслугою, дві кулеметних точки, чим забезпечив подальший успіх своєму батальйону. Танкісти отримали сильні опіки, але відмовилися йти у шпиталь і залишився в строю. За цей подвиг Підопригору було нагороджено орденом Леніна, Смирнова і Почеткова — орденами Червоної Зірки, а Терентьєва — орденом Червоного Прапора.
Цього ж дня командир взводу 1-ї танкової роти 1-го батальйону 13-ї танкової бригади О.М.Мороз зі своїм взводом атакували німців на станції Шепетівка-Подільська, де знищили німецьку гармату. Розвернувшись, він по вулиці Леніна (нині вул. Котика) вивів свій танк до районної лікарні. Там його атакували німці у кількості 3 танків і 100 солдатів піхоти. Під час бою танкісти підбили 2 німецьких танки і знищили до 50 піхотинців, але під час бою було підбито й танк Мороза. Сам О.Мороз був поранений, а водій В.Болеуновський загинув.
Наприкінці дня 11 лютого 1944 року опір оточеного німецького гарнізону в місті було придушено, а місто було повністю звільнене. Цього ж дня Москва салютувала військам 60-ї армії, які визволили м.Шепетівку від німецьких загарбників, із 124 гармат. Двадцятьом військовим частинам, які відзначились у боях за місто, було присвоєно звання «Шепетівські».
З тих пір минуло 64 роки, і ніщо зараз не нагадує про ті тяжкі дні. Лише братські солдатські могили, місця, де покоїться закатоване мирне населення, та ще легендарний танк Т-34 свідчать про минуле, яке ми всі повинні пам’ятати.