Нічні чергування вкладників біля ощадкас — це зневіра людей і їхні побоювання чи невміння певних структур чітко організувати обслуговування?

Якщо останнім часом в операційних залах ощадних кас стало спокійніше, то вуличне життя поблизу них залишилось таким же бурхливим, нервовим та напруженим. Боротьба за можливість пройти реєстрацію і отримати виплату триває, і невідомо коли вона закінчиться.
Ми спілкувались з багатьма людьми, які напередодні четверга, п’ятниці та суботи (за регламентом це дні реєстрації) поспішають до філій Ощадбанку, щоб завчасно зайняти чергу.
У четвер біля центральної каси № 231 вкладники юрмились вже починаючи з 17-ї години. Деякі з жінок сиділи на стільчиках, контролював ситуацію пенсіонер Іван Дем’янович. Він вів списки бажаючих пройти реєстрацію у п’ятницю, записував прізвища і попереджав, що через дві години відбудеться перекличка — хто не з’явиться, того викреслять.
«І так будемо робити цілу ніч, поки не відчиниться каса і нам не видадуть талончики», — гуртом заявили жінки, що були поблизу.
Знайомимось далі. Жінка з Великої Медведівки сказала, що уже третій раз вистоює цілу ніч, а талончик взяти не вдається. Гроші необхідні їй, щоб оплатити операцію батькові.
Тепло одягнута і зі своїм стільцем прийшла на «чергування» Ольга Семенівна. У неї інша причина — донька навчається, потрібно заплатити у вуз.
Обурювались також і робітник Іван Степанович, мешканець села Поляни Микола Васильович. «Ми працюємо і вистоювати тут ночами часу немає. А гроші потрібні, проблем вистачає», — такими були їхні слова.
Того вечора я обійшла ще декілька філій, і біля кожної юрмилися люди, навіть на вул.Шешукова. Бабуся Таня з Плесни хоче отримати гроші і купити щось з побутової техніки. Молодша, Галина, ще не визначилась. «Невже не можна обслуговувати людей по селах, щоб ми не їздили у Шепетівку щодня?», — з гіркотою в голосі запитувала вона.
Дуже запам’ятались слова однієї жінки із села: «Ой, яка ж та ніченька буде довга! Ой, яка ж то доленька наша гірка!», — майже проспівала вона і відвернулась зі слізьми на очах.
Давайте постараємось зрозуміти цих простих людей і не робити вигляд, що нам байдуже. У багатьох виникають безвихідні ситуації, людям вкрай потрібні ці гроші. Кому на операцію, кому на навчання дитини, хтось хоче поставити пам’ятник на цвинтарі, проплатити комунальні борги чи придбати телевізор. Тому й стоять вкладники у чергах і вдень, і вночі, за будь-якої погоди.
Центральні телевізійні канали, преса повідомляли, як грамотно організували цю справу у деяких сільських радах, обласних та районних центрах. За місяць цей кращий досвід наші місцеві ощадбанківські працівники могли б уже вивчити і запозичити.
По 2 тисячі доларів компенсації виплачувала кожному вкладнику Литва. Це досить значна сума, порівняно з нашою. І ось що дивно: люди не душили один одного в чергах, не лаяли, не палили ночами багаття, щоб зігрітися, не втрачали свідомість, не помирали. Бо акуратні, ділові, стримані прибалти зрозуміли, що стихійному натовпу можна протистояти лише чіткими організаційними діями.
Ми жартома порадились навіть з працівниками відділу МНС, чия робота завжди має бути злагодженою, оперативною і результативною. Поради були досить слушними. Можна поділити людей за віковими категоріями, обслужити спочатку найстарших, а потім — молодших. Організувало б людей і обслуговування за територіальним принципом.
На нічні й денні чергування до ощадних кас ми запрошуємо представників місцевої влади, силових структур, громадських організацій, медиків. Можливо, романтичні враження і службові зобов’язання сприятимуть прийняттю спільного рішення, як без цих жахливих нецивілізованих сцен пережити ці два роки, протягом яких обіцяють проводити виплати компенсацій.
І ще. Редакція газети ставить запитання до всіх своїх читачів: «А як би ви організували цю справу?». Чекаємо ваших письмових чи усних пропозицій, які будуть розглянуті, систематизовані й опубліковані у наступних номерах нашої газети.
Контактний телефон 5-16-02.