Іван Іванович Огієнко — український вчений-філолог, педагог і церковно-громадський діяч. Він народився в селянській сім’ї в містечку Брусилові на Житомирщині. Закінчив Київський університет, був професором цього університету, досліджував українську мову і давнє українське письменство. У 1919 році призначений міністром народної освіти і міністром віросповідань Української Народної Республіки. У 1918–1920 роках — ректор Ка-м’янець-Подільського державного українського університету.
Після поразки визвольних змагань українського народу Іван Огієнко наприкінці 1920 року емігрував до Польщі. Там був професором православного відділу богословського факультету Варшавського університету. А в 1944 році став Холмсько-Підляським митрополитом. Заснував у Варшаві український щомісячний журнал «Рідна мова». Влітку 1944 року митрополит Іларіон, з відомих нині причин, змушений був переїхати до Швейцарії, а потім — до Канади, у місто Вінніпег.
У Канаді Івана Огієнка обирають першоієрархом Української Православної Церкви. Йому належить гасло: «Для одного народу — одна літературна мова», що значно сприяло зближенню східноукраїнського і західноукраїнського варіантів української літературної мови.
Світове визнання І.Огієнку принесли фундаментальні праці з історії української культури, мови і церкви, які й нині не втратили свого наукового та практичного значення: «Українська культура», «Візантія і Україна», «Українська церква». У своїх працях автор намагається довести всьому світові, що історія українського народу та історія української церкви міцно злилися в одне нерозривне ціле, бо практично з XV століття православна церква в Україні стає головним об’єктом української історії. За збереження її цілісності й чистоти православ’я, мови, обрядів, її індивідуальності точилася й точиться справжня боротьба.
У драматичний період Української революції (1917–1921 рр.) авторитет Івана Огієнка був дуже високий серед науковців, освітян, працівників сфери культури, серед національно свідомої частини українського духовенства.
У січні 1918 року відкрився Всеукраїнський Церковний Собор. На прохання духовенства професор Огієнко зробив доповідь на тему «Відродження Української Церкви». Доповідач науково аргументував свою думку про потребу не українізації, а дерусифікації церкви, її «відмосковлення, про неканонічність приєднання Української Церкви до Московського Патріархату. Про що й сьогодні забувають деякі ревнителі російського православ’я в Україні» (Огієнко Іван. Рятування України. К. – Наша культура і наука, с.181). «Однією з головних причин, чому українська держава не могла відразу вдержатися на своїй рідній землі, безумовно було те, що початково українська революція пішла без своєї церкви, не звернула на неї належної уваги... Власне, це було найбільшою недостачею Української національної Революції» (там же).
Правда, дещо перегукується із сьогоденням?
Ми не обізнані, на жаль, з багатьма книгами, рукописами Івана Огієнка, які він власноруч, як редактор, коректор, автор, менеджер, видавав у своєму видавництві за браком коштів. Але бажано назвати хоч кілька назв: «Українське Пересопницьке Євангеліє 1556 року», «Як Москва знищила волю друку Києво-Печерської лаври», «Як цариця Катерина обмосковила Укра-їнську Церкву», «Як Москва взяла під свою владу Церкву Українську» та інші.
Як стало відомо, за роки незалежності України книги Івана Огієнка, правдиве слово митрополита про історію своєї Батьківщини, історію її православ’я, читали в ті часи не лише в українській діаспорі, а й на Волині, Галичині — в містах Луцьку, Ковелі, Дубно, Кременці, Острозі, Львові та інших. Уряд УНР в екзилі по- жертвував на видання книг 480 тисяч польських марок і робив це неодноразово.
Нині, коли українській мові загрожує імперська двомовність, книги Івана Огієнка дуже потрібні і корисні всім, кому не байдужа доля рідної мови, української церкви, майбутнє Української держави.
Г.ВОЙЦЕЩУК, член товариства «Просвіта».