Є така хвороба, яку в народі називають лихоманкою. Є й ліки, якими можна цю хворобу вилікувати. Але якщо люди захворіли на політичну лихоманку, то ліки навряд чи допоможуть.
Так, приміром, деяким шепетівським політикам захотілось змінити назви понад півсотні міських вулиць. Звичайно, з ідеологічних причин. Колись з цих причин перейменували вул. Петровського на вул. Залізничну. А історики знають, що робітник Г.Петровський, будучи депутатом IV Державної думи ще за царської Росії, 32 рази виступав проти національного гноблення українського народу. Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за навчання рідною мовою. Де це ще могло бути у 20 столітті? Українцю достатньо було заявити про читання лекцій українською мовою, і ці лекції були б заборонені. Будучи «всеукраїнським старостою», він очолив боротьбу з неграмотністю. У листі до М.Калініна він з болем констатував, що, маючи свої голодуючі губернії, Україна вивезла до Росії у 4 рази більше вагонів збіжжя, вимагаючи припинити вивезення хліба.
Тепер знову такий же підхід: перейменувати вулиці, що носять назви героїв Великої Вітчизняної війни — У.Громової, Л.Шевцової, О.Кошового, О.Матросова, Л.Чайкіної, М.Гастелло, М.Кузнєцова, тобто стерти з нашої пам’яті, що була Велика Вітчизняна війна, що були герої, які не жаліли свого життя заради свободи. Герої Краснодону мужньо боролись з ворогом, віддали у цій боротьбі своє життя. Розвідник М.Кузнєцов зумів попередити терористичний акт проти учасників Тегеранської конференції — У.Черчіля, Ф.Рузвельта, Й.Сталіна. Маршал І.Конєв командував 1-м Українським фронтом, війська якого штурмували Берлін.
У нас хочуть перейменувати вулиці, названі іменами людей, що визволяли наше місто.
І.Шешуков був нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки. У 1944 році, при визволенні нашого міста, будучи заступником командира батальйону 14-ї танкової бригади, він загинув. Станіслав Шваленберг — антифашист, учасник Шепетівського підпілля.
У 1920 році польські війська окупували Україну. Їх шлях відзначався постійними реквізиціями, знущаннями. Молодих патріотів, які боролись з ними, розстріляли. Серед них була і А.Нісензон. Сьогодні біля міської лікарні їм стоїть обеліск.
Або ж Карл Маркс — вчений, економіст. Сьогодні це визнається світовою науковою думкою. Його закони про додаткову вартість, про природу накопичення капіталу розкрили причини зубожіння робітничого класу. Звичайно, нашим новоявленим капіталістам, які нажили своє майно за рахунок зубожіння народу, К.Маркс явно не підходить.
Автори перейменування вулиць бояться червоного кольору. Тому до цього списку потрапили й вулиці Червона та Червоноармійська.
Можна перейменовувати, забороняти, але з пам’яті людей не викинути ні свято солідарності трудящих, ні подвиг комсомольців, які захищали Вітчизну від ворога, будували міста, споруджували шахти, заводи та фабрики, які за роки незалежності «прихватизували» українські багатії.
Звичайно, є вулиці, які мають нейтральні назви. Їх можна назвати іменами українських героїв, патріотів, але не тими, які викликають неоднозначне ставлення. Безперечно, це потрібно робити виважено. Разом з тим невже у місті немає серйозних соціально-економічних проблем?
Перейменування вулиць не зробить їх чистішими, освітленими, з гарними тротуарами, без багнюки, з якої важко вибратись. А ще краще будувати нові вулиці й називати їх іменами кращих людей України і Шепетівщини, визнаних патріотів.