Голова Спілки письменників України Володимир Яворівський, ще будучи «нашоукраїнцем», напевно, одним із перших почав відверто і публічно говорити про окремі промахи в діяльності нашого Президента Віктора Ющенка та не зовсім здорову обстановку в самій пропрезидентській партії.
І це той Володимир Яворівський, який в ході агітаційної боротьби у 2004 році за пост глави держави між тодішніми кандидатами Віктором Януковичем та Віктором Ющенко запросив останнього на свою авторську радіопередачу, ведучи з ним перед мікрофоном приятельську розмову на «ти». Як захоплено сприймав письменник реформаторські настрої свого друга! Він, здається, дуже симпатизував і вірив Віктору Андрійовичу.
Однак дуже швидко з також ж енергійністю Володимир Яворівський припинив своє членство у «Нашій Україні», перебігши політичним місточком до БЮТ.
Це була приголомшлива новина. Згодом Володимир Яворівський тонкими штрихами дасть зрозуміти своєму електорату і колегам по партії, зрештою, усім співвітчизникам, що не спроможний миритися з тим, як оточення Президента намагається впливати на дії глави держави, і як від того в діях Віктора Ющенка проявляються залежність від так званих «любих друзів», очевидна нерішучість, кволість.
І ось ситуація майже схожа: шестеро осіб, причому не з останнього, як мовиться, ряду, подібно раніше Яворівському, залишили лави «Нашої України – Народної самооборони», здійснивши справжній переполох як в депутатському корпусі, так і в українському політикумі. Вони не змирилися, як самі сказали, з тим, що відбувається за лаштунками цієї політичної сили. Віктор Балога, Роман Безсмертний, Ігор Кріль, Оксана Білозір... Як мовиться, краса і опора Віктора Андрійовича! Вихідці з рядів пропрезидентської партії свого часу багато зробили, як, до речі, і В.Яворівський, для того, аби Віктор Ющенко обійняв крісло глави держави. Особливо на цьому тлі виділяється постать Віктора Балоги, який нині очолює, за словами політолога Михайла Погребінського, досить потужну групу менеджерів для посилення влади нашого Президента.
Перша реакція на поведінку шістьох колишніх членів пропрезиденської партії в таборі «НУ-НС»: одні виходять, а інші поповнюють лави. Заступник голови фракції Руслан Князевич, приміром, впевнений, що це аж ніяк не загрожує демократичній коаліції. Більш різкіше налаштований Роман Зварич. Керівництво фракції, за його словами, вимагатиме позбавити своїх колишніх однопартійців депутатських мандатів. До того ж, Роман Зварич припускає, що, так би мовити, «невірна шістка» може приєднатися до Партії регіонів. Занепокоєння висловила і Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Звістка про подію № 1, що сталася в «Нашій Україні – Народній самообороні», застала її в Москві. Ю.Тимошенко сказала, що конфронтації з Президентом немає, але владна команда може дати тріщину.
А ось у таборі опонентів — якщо не свято з приводу того, що сталося в лавах «НУ-НС», то, принаймні, пожвавлення очевидне. І одразу ж лунають висловлювання про розвал «помаранчевої команди». «Коаліція тріщить по швах», — каже «регіонал» Михайло Чечетов. Він переконаний, що «НУ-НС» переживає тяжкі часи, а далі, за його словами, відбудеться переформування парламенту і уряду. Анатолій Кінах розцінює вихід шістьох людей з коаліційної партії, як початок нового політичного проекту, черговий виток боротьби за владу і повноваження, рокіровку на старті передвиборної кампанії.
До речі, про розпуск нинішнього парламенту і нові дострокові вибори дедалі частіше починають говорити в українському політикумі. Підстава — опозиціонери вперто блокують роботу сесії Верховної Ради. Навіть голова законодавчого органу країни Арсеній Яценюк, який намагається різними способами досягти домовленості між усіма політичними силами, щоб розпочати плідно працювати, висловлює припущення: якщо «блокада» триватиме й надалі, то це може поставити крапку на українському парламентаризмі.
Політична ситуація у стінах Верховної Ради досить мінлива і непередбачувана. Отож, поки пишуться ці рядки, ми можемо стати свідками найнесподіваніших моментів як у сесійній залі, де може спалахнути черговий резонансний скандал, так і в рядах різних політичних партій. Одне лише зрозуміло: українському політикуму явно бракує злагодженості, порозуміння і великого бажання спільними зусиллями зміцнювати демократію в нашій державі, примножувати свої зусилля для блага нації. Натомість — конфронтація, взаємні звинувачення і сповзання у багно чвар та розбрату.
Принагідно нагадати, що роз’єднаність і ворожість на будь-якому рівні ніколи не сприяли чомусь хорошому, а, як правило, призводили до розпорошеності, зрештою, до занепаду. Чудовим прикладом тут є історичний факт — крах Київської Русі.