«...Якщо храму немає в душі»

Варто було тимчасовому лютневому потеплінню «з’їсти» сніговий покрив, як у місті «засвітилися» численні несанкціоновані смітники. І що найгірше — з’явилися нові. Вони розташовані впритул до будинків, проїжджої частини вулиць, площ, доріг. Подекуди пішоходам доводиться долати цілі «затори» з пластикової тари і целофанових пакетів, гноївки, торішнього листя і мотлоху, будівельних відходів.
Скидають, сиплять, ллють, смітять всюди. Безсоромно, нахабно, підло, навіть тоді, коли вдається спіймати таку особу за руку.
Вулиця Судилківська при підйомі на міст через залізничні колії з боку хлібозаводу. Жителі окремих будинків зносять і звозять на «п’ятачок», що тулиться до мосту, все зайве з власних подвір’їв. Довелося спостерігати, як молода мама, однією рукою штовхаючи коляску з дитям, другою тримала відро з покидьками, яке вилила, не відходячи далеко від дороги. На наше обурення жінка відповіла: «Так, поєдную приємне і необхідне. Що ви мені зробите? Нехай ящики поставлять...».
Такі ж несвідомі, як ця молода мама, час від часу підсипають побутове сміття між залізничними коліями на станції Шепетівка-Подільська. Адже несуть його сюди не з центру міста, а окремі мешканці з навколишніх вулиць. У кращому випадку скидають у валізи, пакети і залишають біля мосту (район колишньої райсільгосптехніки), біля автобусних зупинок по вулицях К.Маркса, В.Котика, Старокостянтинівському шосе, біля м’ясокомбінату.
До речі, страждає від засмічення територія, що прилягає до міського хлібозаводу по вулиці Судилківській, де розташована автобусна зупинка. І хлібопекарі в цьому не винні. Вони прибирають, але шкода, що їхньої роботи не видно. Через відсутність ящиків для сміття пасажири, очікуючи на автобус, жбурляють непотріб позаду єдиної лавки, а далі за справу береться вітер.
Щоденно займаються прибиранням території, прилеглої до 12-го містечка по вулиці Судилківській. Але знаходяться громадяни, які на старанно прибрану територію зносять усілякий непотріб з власних подвір’їв. Ось і того зимового дня поблизу узбіччя було викинуто не один візок з торішнім листям, старі діжки та відра.
Минуло небагато часу, як комунальники прибрали і вивезли чималу кількість сміття, накиданого під стінами недобудованого ринку. Тут була встановлена дощата загорожа. Але вона не стала перепоною для тих, у кого немає нічого святого в душі. Проспавши вранці спецавтомобіль, окремі мешканці з довколишніх будинків під прикриттям темряви несуть під дощату загорожу, під перукарню, магазини «Оскар», «Ренесанс» сміття, залишають просто на асфальті пакунки. А хто ж має все це прибирати? От і розносять його здичавілі тварини, ще більш забруднюючи усе навкруги.
Швидкими темпами «прикрашається» консервними банками, памперсами, пляшками, склом прибережна територія річки Гуски в районі перехрестя вулиць Некрасова, Барського, провулку Річного. Йдучи у справах, на роботу чи до школи, великі й малі «несуни» несуть і скидають по обидва боки містка, що з’єднує вулицю Некрасова і провулок Річний, усіляке сміття. «Двійник» цього смітника знаходиться у вузькому проході між вулицями Річною і Пліщинською, неподалік будинків № 16 та № 19. Мине ще трохи часу і запущена територія колишнього приміщення Шепетівського фонду соцзахисту та реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, яке, на жаль так і не працювало, перетвориться на сміттєзвалище.
Жителі мікрорайону цукрокомбінату (вулиць Річної, Пліщинської, Некрасова, провулку Річного) обурюються самоправними діями мешканців приватних будинків, що розташовані на початку вулиці Некрасова, присадибні ділянки яких тягнуться до річки Гуски, — вони взялися поголовно вирубувати дерева і кущі. Зранку й до вечора дзижчать пили і стукають сокири, звільняючи прибережну територію від дерев. Вирубування дасться взнаки, викличе руйнацію берегів річки, розмивання ґрунтів, що уже має місце.
До речі, «новоспечені» господарі уже спорудили для власних зручностей місток, щоб не об’їжджати далеко, підвозять різні матеріали і переносять через цей місток. Встигли розбити, зруйнувати дорогу у вузькому проході між вулицею Річною і провулком Річним. А цією дорогою щоденно користуються сотні жителів мікрорайону.
Ось так і виходить. Замість того, щоб дбати про красу рідного міста, примножувати її, дехто дбає лише про своє благополуччя, нищить усе, що може. Згадались слова поета А.Демиденка про те, що «не буває дороги до храму, якщо храму немає в душі».