Ніхто в класі до випускного балу не здогадуватиметься, що у Мишка з Катериною — перше кохання. Чисте, світле, нічим не захмарене. Аж коли пари однокласників кружлятимуть в останньому шкільному вальсі, всі зауважать, що ця пара танцює якось по-особливому – теплоти у кожному кроці багато, дбайливості одне до одного.
Після школи розійшлися шляхи-дороги. Мишко став бізнесменом, Катерина – вчителем. Обоє через певний час повернуться до рідного села. Вона поселиться у будинку своїх батьків, а він візьме в оренду землі довкола села. Дороги практично ні разу не пересічуться. Але випадок звів їх докупи.
...Шуміла над літньою землею злива. Катерина діставалася до рідного села з райцентру, де їх збирали на семінар. Світа довкола за стіною дощу не було видно. Добре, що авто трапилося. Різко загальмувало далеко попереду – водій запізно розгледів випадкового подорожнього.
Катерина вибачатиметься, бо ж кому то добре, аби в салон сіла мокра, як курка, з багнюкою на взутті пасажирка. А цей водій був, певно, з доброго десятка, коли навіть задній хід увімкнув, аби підібрати пасажира.
– Ти?!
Дороги виявилося замало, аби все розповісти про себе. Вона запросила колишню свою любов до себе в гості. Обережно якось обмовилася, що у сімейному житті не все склалося, як хотілося, і чоловік її не розуміє. Але він, засліплений тією первозданною радістю, цього не зрозумів.
Сиділи на затишній, теплій кухні, згадували колишні роки, насолоджувалися спілкуванням один з одним. Не зауважив, що вона раз у раз позирає на вхідні двері. Якби був уважнішим, обов’язково запитав би, чим тривожиться. Раптом загупало на ганку, і Катерина злякано повідомила, що то чоловік повернувся, як завжди п’яний, як завжди не в настрої.
– Що мені робити? – соромився, бо відчув себе спійманим на гарячому.
– Тікати! – ніяково скрикнула й зашарілася.
Показала інші двері. Він утікав, що духу. У садку зачепився за мотуззя, де, певно, сушилася білизна. Взуття так і залишилося під яблунею.
Мишкові ніколи на серці не було так образливо й принизливо. А ще більше доймала образа за Катерину. За ту, до якої колись страшно було підійти, бо гордою в класі вважалася й неприступною. За ту, про яку не міг довго забути і так зрадів, коли лише тепер зустрів знову.
Довго сидів непорушно за кермом автомобіля, залишеним на краю села, бо селом після такої зливи проїхати було неможливо. Дощ лив, як із відра. І десь там, у ночі, залишилося його шкільне кохання.