З перших хвилин знайомства з цією молодою жінкою виникає відчуття, що знаєш її дуже давно, настільки Тетяна відкрита і щира. Вона говорить про буденні речі невимушено і переконано. У її словах і думках немає фальші. Саме це, на мою думку, відразу приваблює до Тетяни знайомих, колег, друзів. Ясний погляд сірих очей, оптимізм і віра значать у наш час немало.

Все її життя — це непередбачувані закономірності, які вона достойно зустрічає на шляху. До 37 років довелося працювати продавцем, монтажником радіоапаратури, офіс-менеджером, секретарем-друкаркою. А нині — листоношею і тренером дитячо-спортивної школи за сумісництвом.
І куди б не закинула її доля, Тетяна ніколи не розлучалася зі спортом. Спорт у неї — це невід’ємне, необхідне, сущне. Ще у школі № 3, де навчалася, неабияк захопилась легкою атлетикою. Об’їздила у складі збірної половину Радянського Союзу, зокрема, виступала у Ленінграді, Ризі, Донецьку, Дніпропетровську, Хмельницькому. Має перший розряд з легкої атлетики. Тому зі шкільної лави мріяла стати тренером. Проте у Запорізьку школу олімпійського резерву не поступила. Спробувала на другий рік — знову безрезультатно. Про бійцівський і спортивний характер жінки говорить той факт, що таких спроб було три поспіль.
Але Тетяна не зневірилась. Пішла працювати на колишній завод «Комуніст». Була ученицею, потім стала монтажницею, згодом працювала у відділі креслення.
Так промайнуло 13 років. За цей час багато суттєвих змін відбулося і в особистому житті молодої дівчини — вона стала мамою. Маленька донечка Даринка внесла свої корективи у життя Тетяни. Однак своєї мети — стати тренером — вона таки домоглася.
Нині Таня закінчує третій курс Кам’янець-Подільського педагогічного університету, відділення фізичного виховання і туризму. І уже другий рік працює листоношею.
Колектив відділення поштового зв’язку гарно зустрів свою нову колегу. Так тут заведено — допомагати, підтримувати, вчити, при необхідності простягнути руку допомоги.
Нині Тетяна Дідук обслуговує дільницю № 3. За зміну доводиться не тільки сортувати кореспонденцію, а й швидко доставляти її адресатам. Вулиці Українська, Ватутіна, Достоєвського і провулок, Луначарського і провулок, Трудова, Дружби, Миру, Валі Котика, провулок Леніна — це відчутний кілометраж, та ще й з досить важкою сумкою листоноші. Особливе навантаження — у вівторок, четвер і п’ятницю, коли виходить більшість газет, зокрема, наша міськрайонна «Шепетівський вісник».
Не один кілометр у будь-яку пору доводиться долати листоноші, щоб дійти до адресата. Та ще й доставити супутні товари — цукерки, печиво, олію, вермішель, каву, чай тощо. Добре, що останнім часом листонош забезпечують добротними куртками і плащами, взуттям.
Таня і зараз досить оптимістична у своїй життєвій позиції. Разом з чоловіком Тахіржаком (він узбек) виховують тринадцятирічну Даринку і п’ятирічного Максимка. Вони — люди віруючі, тому у своїх вчинках завжди сповідують закони Божі: не сваритися, не лихословити, бути виваженими і чесними. Мабуть, саме Господь і допоміг зустрітися Тетяні із старенькою жінкою, яку вони з чоловіком доглядали, а після її смерті успадкували житло.
Щира і привітна, Таня має свої принципи, але у людях найголовнішим вважає совість і душу, яку не проміняти ні на які гроші. Саме цьому вона навчає і своїх дітей. Саме так вона і живе — по совісті, а інакше не вміє і не зможе.