Листопадова віхола для шепетівських дорожників — як перший екзамен. І складають його на початку кожної зими.
Ось і того пам’ятного надвечір’я начальник філії Облавтодору Віталій Яцух продовжив робочий день і собі, і підлеглим — від головного інженера до робітників кожного з п’яти дорожно-ремонтних пунктів (ДРП). Метеозведення застерегло: перший сніг — то небезпека на асфальтових трасах. Для майстрів доріг найголовніше — вберегти оті стрічки-серпантини від міцних обіймів ожеледиці, застерегти моторизованого подорожнього від можливого лиха, забезпечити йому щасливу дорогу.
Несподівано на робочому столі Яцуха заграла «мобілка». Із далеких жемилинецьких трактів, що на Білогірщині, начальник ДРП № 4 Анатолій Піддубняк передав: сіє білою крупою, що світу Божого не видно, а працівники й техніка вже на дорозі...
Люди там працьовиті, завзяті, дружні — один в одного, як брат до брата на дорозі.
Асфальтовий тракт розгонисто простягся від тернопільського прикордоння аж до залізничного переїзду в Білогородці — 35 кілометрів від краю до краю доглядають.
Скажіть, будь ласка, а хіба хтось колись засумнівався у працьовитості бутівецьких шляховиків? І попереду нас, і за нами, від Старокостянтинова до Грицівського перехрестя, дороги доглянуті однаково — добротно. Тут господарює майстер ДРП № 3 Петро Вичавка. Колеги жартують, що він народився у сорочці... дорожника — оранжевій, з якого боку не подивись.
Траса «на очах». Асфальт до сонця лискучий. Водії задоволені. І люди на зупинках з усмішкою стоять. Перший-ліпший автобус не обмине, зупиниться, візьме. І обласне керівництво тепле слово мовить.
А он — грицівський напрям. Аж ген до Любарського району Житомирщини тягнеться. Він на очах став кращати. І це після того, як Віталій Яцух прийшов у філію. Ті ж чудові, роботящі люди. Все те саме. Хіба що...
Ось зустрів Миколу Савчука і начальником запропонував.
— Душу вимотує: і те на дільницю дай, і те дай. А може, котрийсь щось з матеріалів не вибрав, то дайте нам, — сміється Яцух. — Хазяйським виявився чоловік. Он «офіс» з хлопцями змурував, обшивку привіз з Шепетівки.
Це для колективу. Це для візитної картки, якою має бути, хай і невеличка, організація. Але ось газівники виготовили у Хмельницькому проект. Труби покинули на узбіччі. Тим часом, щоб перекинути їх на Забілку, взяли й прив’язали... під мостом. Хоч стій, хоч падай!
— Не повірив, як побачив... Яка ж це «розумна голова» додумалась прокласти труби під мостом на підв’язці?! Люди, про що ви думали, коли креслили проекти?! — по-господарськи, голосно розповідав мені Микола Савчук. — Пішов я на сесію сільської ради, слова попросив. Уявляєте, це виходить, що я проти газифікації... Кілька галасливих жінок так розкричались, що аж вікна дрижали. Я також голос маю, не жаліюсь. А потім тихенько їм кажу: «Ви хочете щоб Забілка злетіла у повітря разом з мостом?». І пояснив їм що й до чого... Аж потім розповів Віталію Яцуху і додав: «Не хотів вас турбувати цим». Сам справлюся. А нам на дільницю виділіть трохи вагонки, бо хочемо велику кімнату в офісі до путя довести...
Загалом шепетівські шляховики впевнені у собі, у своїй роботі на дорогах. Торік за тепла зробили ямковий ремонт, вирівняли полотна на 205 кілометрах, зробивши потрібну ревізію кожного: від міжобласної межі біля рівненського Острога до нового мосту в Старокостянтинові, а також від Ленковецького перехрестя до житомирського і тернопільського кордонів. Дванадцять кілометрів серпантину майже новим зробили — поверхневий потужний «макіяж». Узбіччя доріг від нашої шепетівської околиці навсебіч підсипали щебенем, вирівняли, встановили сигнально-попереджувальні знаки, полагодили зупинки, а художник Білозоров оздобив їх малюнками у народному стилі.
Все це до зими робили. Щоб ми краще їхали, щоб нас упевнено везли. Це справді так, бачить Бог. Це ж у переддень професійного свята про най-кращих працівників тепле слово мовлено на усіх рівнях: і у Хмельницькому, і у Києві.
Чотирбоківчанину Володимиру Пахарю голова Укравтодору В.Ф.Демішкан оголосив подяку. Кільком найкращим майстрам-дорожникам також дякували щиро, грамотами нагороджували, від душі руки потискали — вітали у Хмельницькому. Тепле слово про людину мовлене чи у столиці, чи в конторі, чи навіть на дорозі, на трасі — скрізь добром у тій людині сповнюється.
Створювати необхідні умови праці для підлеглих загалом і для кожного окремо — така вже метода Яцуха і на попередніх роботах. Він має неабиякі організаторські здібності, дбає про людей.
Така деталь: коли на республіканську колегію готували Облавтодор, один із членів комісії, перевіряючи Шепетівську ДЕД, став фотографувати... територію, бокси, пункти ремонту техніки. Супровід занепокоївся: що це за напасть?
— У Києві покажу кому слід. Хай знають, — сказав той. — Якщо захотіти, можна і з такої дільниці пристойне щось зробити.
Але комісії комісіями, відзнаки відзнаками, зовнішній стан базових підприємств і дільничних пунктів — це, зрозуміло, приємно. Відомо ж бо: якщо про людину щось говорять, то гірше може бути тільки одне — якщо про неї взагалі не говорять або... цураються.
А як зиму шляховики зустріли, як міркували зимувати, як нам з вами «зелений вогник» на добро світить? Справді, як?
Потужні машини мають. Вісім піскорозструшувачів, шість навантажувачів та чотири грейдери на зимовий режим роботи перевели. Припасли на узбіччях доріг 10350 тонн піску і відсівів щебеню. А ще у запасі два вагони солі. Це, як кажуть майстри, на особливі витрати — для руйнації ожеледиці та спресованого снігу на дорогах.
«Де той сніг?! Що той Макаренко пише! Краще б про міські дороги, про сільські ями писав!», — чую твій голос, дорогий читачу.
Я про зиму обережно пишу, бо й справді, де вона? Тим часом багато клопоту мали шляховики на відрізку дороги від Шепетівки через Славутчину аж до мосту через Горинь, де видніється славний Острог. На світанку щодня виїжджали на трасу люди: сіяли, посипали, ожеледицю збивали, щоб автомобілі справно курсували...
Найперша добра робота — продуктивна праця. Вона навіть у Шепетівській ДЕД на кожній дільниці. І торік, і в цьому році. Торік план з експлуатаційних робіт на шляхах виконали більш як на 3 мільйони гривень. І січень з лютим у парі на випередження плану.
А того листопадового вечора і ночі з першою віхолою усі справилися успішно за півтори-дві години. Тоді першим зателефонував начальник найбільшого ДРП-1 Дмитро Сацик, колектив якого доглядає 67 кілометрів асфальтового покриття від рівненського прикордоння до Ленковецького перехрестя і частину доріг у Нетішині.
— До чистого асфальту промели трасу! — почув я з мобільного телефону і побачив, яким задоволеним став Віталій Яцух.
Потім один за одним надходили телефонні повідомлення з інших дільниць, з темені, з простору, з доріг за містом — не таких вже й поганих, як в сусідніх областях.
Шепетівська філія — одна з найкращих в області. І я подумав: там, де люди працьовиті, де вміють спрямувати і скерувати їхні енергію і прагнення, там і лад.
І ще одне. Ви знаєте, чому важко влаштуватися на роботу в ДЕД? Та тому, що там робітниками працюють люди з освітою галузевого технікуму. І зарплата там висока, стабільна. Ось ці люди й дають нам зелене світло життя.