Згідно з Цивільним кодексом України договір довічного утримання — це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жилий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме, яке має значну цінність, натомість набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.
Сторонами договору є відчужувач (будь-яка фізична особа незалежно від його віку та стану здоров’я, що має майно на праві приватної власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд) та набувач (повнолітня дієздатна особа, яка в змозі надати належне матеріальне забезпечення).
У тексті договору обов’язково зазначається, що набувач майна зобов’язаний надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду з їх конкретизуванням, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін. Зустрічне майнове надання, що отримує відчужувач, є суттєвою умовою договору довічного утримання, а тому сторони повинні визначитись з його розміром та формою. Формами такого забезпечення можуть бути: надання житла, харчування, догляд, різні види допомоги.
Договір довічного утримання належить до договорів, для яких передбачена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги відносно форми договору тягне за собою визнання договору недійсним.
Нотаріус, завіряючи договір, повинен перевірити документи, необхідні для відчуження майна. З моменту укладення нотаріальної форми договору довічного утримання у набувача виникає право власності на майно. Водночас нотаріус повинен нак-ласти заборону на відчуження (продаж, дарування, обмін майна, переданого за договором довічного утримання, укладання щодо нього договору застави, передавати його у власність іншій особі) набувачем майна до припинення договору. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність угоди про довічне утримання.
Моментом виникнення права власності на майно, яке передається за договором довічного утримання, є державна реєстрація для нерухомого майна і нотаріальне посвідчення для рухомого майна.