Безперечно, культурне надбання народу є тією базовою цінністю, яка формує світоглядний потенціал нації. За великим рахунком, це пам’ять поколінь, яка слугує нації дороговказом у перспективу. Та попри всю важливість для майбуття України її культурна галузь за роки незалежності пройшла вельми складний шлях виживання.
Наша сьогоднішня розмова про царину натхненної й подвижницької роботи працівників культури та аматорів народного мистецтва. Адже наближення їхнього професійного свята — це ще один своєрідний рубіж відстоювання духовності, знань, краси українських творчих сил.
Отож про сьогодення людей, які покликані бути в авангарді національно-культурного відродження наше інтерв’ю з начальником відділу культури і туризму райдержадміністрації Л.М.БОГУРСЬКОЮ.

Лідіє Матвіївно, думаю, не перебільшу, коли скажу, що працівники культури є людьми героїчної професії. Адже тривалий час ваша галузь завжди чомусь опинялась у пасинках долі...
— Дійсно, мабуть, немає інших прикладів такої самопожертви, яку заради своєї справи показали працівники нашої галузі. Тривалий час було відсутнє її належне фінансування, заклади культури покинуті напризволяще, у холодних приміщеннях, матеріальна база зазнає руйнування. І навіть в таких умовах жодного року культурно-просвітницьке життя краю не припинялось. Воно було активним, і це значною мірою заслуга подвижництва й душевного горіння за улюблену справу працівників культури. Уявіть собі: як би важко не було (і це не рік-два, а десятиліття такого виживання випало), та ніхто з них не покинув свого обраного шляху. Збережено й всю мережу закладів культури краю.
І нині відрадно констатувати, що найважчий період у нас позаду. Уже впевнено можна сказати, що бюджетне фінансування галузі культури стабільно зростає. Торік воно збільшилось на 32 відсотки й загалом склало 2 млн. 317,7 тисячі гривень. Помітне зростання заплановано і на цей рік — до 3 млн. 379 тис. грн., або, на 46 відсотків більше минулорічного. Найбільш важливо те, що працівники культури тепер на повних окладах й впевненіше дивляться у майбутнє. Хоча треба обмовитись й про інше. Фактично левова частка приросту бюджетного фінансування зумовлена прагненням компенсувати інфляцію та зростання вартості енергоносіїв. На розвиток матеріально-технічної бази наших закладів коштів все ще не вистачає.
— До речі, який нині стан таких важливих соціальних об’єктів, як сільські клуби, будинки культури, бібліотеки? Адже вони нині перебувають на балансах бюджетів сільрад, які й самі переважно ледь зводять кінці з кінцями...
— Стан приміщень закладів культури не може не турбувати. Практично 32 відсотки з них потребують капітального ремонту. Хоча й тут маємо зрушення на краще. Минулого року проведено ремонтні роботи будинків культури у Мокіївцях, Сульжині, Корчику, Хролині, частково у Грицеві, Майдан-Лабуні, Городищі. Сподіваюсь, що цього року завершиться капітальний ремонт Плесенського, Михайлюцького та Ленковецького закладів культури.
Особливо багато зроблено у цьому плані в Ленківцях, тут є реальна можливість повністю завершити ремонт приміщення будинку культури. Це відбудеться вперше за останні 15 років. Тому хочеться висловити слова подяки сільському голові Миколі Миколайовичу Ковальському, який без будь-якої сторонньої допомоги підняв з руїн цей будинок і суттєво покращив матеріально-технічну базу культосвітніх установ села.
Хочу зауважити, що торік на розвиток матеріально-технічної бази закладів культури району було виділено близько 80 тисяч гривень. Ці кошти надходили як з місцевих бюджетів, так і від надання платних послуг населенню та залучення позабюджетних асигнувань.
— Часто доводиться чути, що суспільний злам останніх десятиліть загалом негативно позначився на збереженні духовної спадщини. Проте у нашому краї, мабуть, як ніде, сила народного пісенного слова звучить повноголосно...
— Як і кожна окрема людина, кожне суспільство по-своєму унікальне. Не можна сліпо переймати чужі традиції й бездушно реформувати власну систему цінностей, бо це шлях в нікуди, до духовної руїни. Тому ми усвідомлюємо, що першочерговим завданням працівників культури краю було і залишається збереження, відродження та розвиток національної культури, традицій і звичаїв.
У нашому районі культурно-освітню та дозвільну роботу організовують 83 клубних працівники. Вони до 315 клубних формувань залучили загалом 3066 учасників.
На Шепетівщині успішно діють 7 аматорських колективів, які носять звання народних. Вони гідно представляють наш край на обласних та всеукраїнських заходах. Це народний аматорський театр Плесенського сільського будинку культури, народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина» Чотирбоківського сільського будинку культури, народний академічний хор районного будинку культури, народний аматорський фольклорний ансамбль «Веснянка» Полянського сільського будинку культури, народне аматорське літературно-мистецьке об’єднання «Відродження» центральної районної бібліотеки, народний аматорський фольклорний ансамбль «Веселиха» Михайлюцького сільського будинку культури, народний аматорський вокальний ансамбль «Грицівчанка» Грицівського міського будинку культури.
Приємно відзначити, що в районі діють й інші аматорські колективи, які несуть радість людям уже багато років. Серед них фольклорний ансамбль Великошкарівського, вокально-інструментальний ансамбль Городищенського, танцювальний колектив Городнявського, фольклорний ансамбль «Коськівчанка» Коськівського, фольклорний ансамбль Корчицького, фольклорний ансамбль «Лавринівчанка» Лавринівського, вокальний ансамбль Лотівського, вокальний ансамбль «Пролісок» Мокіївського, фольклорний ансамбль «Вербівчанка» Сульжинського, вокальний ансамбль Хролинського сільських будинків культури. А також фольклорний ансамбль «Веселка» Білопільського, фольклорний ансамбль «Корпиляночка» Корпилівського, фольклорний ансамбль «Вербиченька» Красносільського, фольклорний ансамбль «Берегиня» Майдан-Лабуньського, вокальний ансамбль Новичівського, вокальний дитячий ансамбль «Реп’яшки» Травлинського, вокальний ансамбль «Обриси» Червоноцвітського клубів та низка інших.
Особливо варто відзначити «Грицівчанку», чотирбоківську «Калину», михайлюцьку «Веселиху». До речі, керівник останньої, Тетяна Костюк-Августинович, створила й дитячий ансамбль «Медунка». Це має сприяти спадковості пісенних традицій краю.
Тут хочеться згадати слова американського філософа і письменника Р.Емерсона: «Істинний показник цивілізації — не рівень багатства, а людський фактор, що ґрунтується на вихованні особистості». Тобто підвалини майбутньої нашої культури — у нашому підростаючому поколінні.
— Тим більше, що у нашому краї є гідні приклади для наслідування...
— Уже сам факт обрання своїм покликанням творчість на царині культури спонукає до пошуку, особистісного розвитку. Тому працівникам культури притаманне, як мовиться, оте горіння в роботі. А душевний порив, як свого часу говорив український філософ Г.Сковорода, є нетлінним, він створює найвищі цінності.
Тому й не дивно, що у нас є сімейні династії, які слугують прикладом подвижницької відданості своїй улюбленій справі, покликанню життя. Це, насамперед, подружжя Сідлецьких з Червоного Цвіту. Андрій Октавович працює завідуючим клубом. Про нього кажуть, що він народився музикантом, а Любов Афанасіївна — бібліотекар. У Мокіївцях культосвітній галузі себе посвятили Анатолій Васильович та Людмила Петрівна Перехристюки. У Вовківцях директором будинку культури та художнім керівником Жанна Іллівна та Борис Амангільдайович Атуліни. У Сульжині — Лідія Вікторівна та Віктор Борисович Рожки, у Рилівці — Ірина Іванівна та Іван Дмитрович Войтюки. У Грицівській музичній школі директором Анатолій Федорович Любченко, а його дружина Світлана Володимирівна — викладач. У бібліотечних закладах Судилкова та Великої Медведівки працюють сестри Наталя Миколаївна Шевчук та Ірина Миколаївна Кузьомко. Є й інші приклади сімейних династій. Он Людмила Володимирівна Коськовецька — завідувач клубом в Хуторі, а її дочка Оксана Василівна Караван — художній керівник Корчицького будинку культури. У Пліщинському будинку культури працюють разом Наталя Василівна Фолітарчук, вона директор, та її дочка Людмила Володимирівна Джус — художній керівник. Культурні заклади у Чотирбоках та Ленківцях очолюють мати й дочка — Лідія Іванівна та Світлана Володимирівна Сидорчуки. У Хролині ведуть культосвітню справу Валентина Василівна Артерчук та Наталя Олександрівна Артерчук. А у районному будинку культури директором Марія Павлівна Грищенко, а її донька Світлана Володимирівна Спеціальна — методист цього закладу.
У цьому контексті хочеться добре слово сказати про подружжя В’ячеслава Олександровича та Галину Макарівну Роговських, які є активними аматорами червоноцвітського гурту «Обриси». Мабуть, за велінням долі сталось так, що Галина Макарівна саме в День працівників культури та аматорів народного мистецтва (23 березня) святкує свій день народження. Є у наших рядах й справжні ветерани галузі, які віддали культосвітній справі по 30-40 років наполегливої й самовідданої праці.
Тож хочу привітати всіх культпрацівників з професійним святом. Побажати їм міцного здоров’я, подальших творчих злетів, славних пісенних доріг, творчої наснаги, вірності справі, людського щастя і благополуччя!