Уже 20 років ми з чоловіком маємо дачу в районі с.Красносілки. Вона обгороджена металевою сіткою, хвірточка на замку. Маленький будиночок, а біля нього дуже багато квітів. З ранньої весни і до пізньої осені вони милують око своїм цвітінням. Підсніжники трьох сортів, безліч крокусів, геоцинтів, нарцисів, тюльпанів, горицвіт, царська корона, ромашки жовта і малинова, багато піонів, близько 10 сортів ірисів бородатих, які виростали більш як на метр з великими квітами. Чотири сорти хоста я привезла із своєї батьківщини — Івано-Франківщини. Росло багато лілій, які вже цвіли і які були ще в бутонах.
Пишу «росло», а серце моє плаче. Ви собі тільки уявіть, що все це викопали якісь нелюди однієї ночі минулого року. Із всього цього різнобарв’я краси і неповторності залишились тільки кущі троянд. Можливо, їх не зачепили тому, що вони кололись. Особливо дорогі для мене іриси, адже людини, яка мені їх продала, уже немає на цьому світі. Із цілої алеї ірисів не залишилось жодного.
Коли я вранці того злощасного дня приїхала на дачу, то не впізнала свого городу — скрізь були суцільні ями. Деякі квіти на той час уже відцвіли. Але хтось добре запам’ятав їх розташування, тому що викрали цибулинки. Очевидно, злодій добре стежив за дачею, адже напередодні мій чоловік близько 17-ї години поїхав додому.
Неможливо передати словами мій стан після того, як я все це побачила. Мене ніби вкололи у саме серце, адже цю колекцію квітів я збирала все своє життя. Звідусіль привозила і приносила паростки, цибулинки, насіння. Зараз мені уже 65 років, і я не зможу знову зібрати таку колекцію. Повірте, я ніколи не шкодувала і завжди ділилася розсадою, якщо хтось просив. Але людська підлість не має меж, тож багаторічну працю знищено.
Ну, що ж, Господь їм суддя. Прийшла весна, і я живу надією, що знову посаджу хоч частину того, що було. Адже квіти для того, щоб раділо око і душа.