На обличчі маленької Наталки світилась посмішка, а блакитні, мов волошкове поле, оченята не приховували подив. Щойно зачинились двері за незнайомцем, який приніс в буденне життя маленької сирітки нові яскраві фарби. Перед дівчинкою лежали омріяні у дитячих снах речі: дублянка та бриджі, кросівки, яскраві спідниці та блузочки....

За останні десятиліття наш народ втратив щось важливе, головне, притаманне кожній нації, без чого немає можливості піднятися з колін, розправити плечі, дихати на повні груди. Без чого немає майбутнього...
Це не валовий внутрішній продукт і не експортні можливості, це, врешті, не вірні союзники та добрі сусіди.
Це — душа! Душа, яка згуртовувала наших пращурів під час навали монголо-татарських орд та панського свавілля Речі Посполитої. Душа, яка примушувала ділитися останнім шматком хліба в часи голодомору та в казематах Освенціму. Душа, яка посмішкою на знесиленому чотирирічною війною обличчі змогла підняти країну з руїн і дати надію.
Уже в наші дні, коли заробітну платню затримували місяцями та роками, цей стрижень тримав людей в полях та на заводах, біля штурвалів кораблів та на дальніх заставах, давав сили у вугільній лаві Донбасу та зупиняти зсуви на схилах Карпат.
Душа, пошматована від’їздом мільйонів заробітчан, знекровлена занепадом основних принципів християнської моралі, благає: шануй свого батька та матір свою, не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не жадай дому ближнього свого...
Коли дивишся телепрограми, читаєш пресу, виникає одне запитання: а чи всім до вподоби публічний секс та «співаючі труси»? Хто отримує насолоду від розповідей про вбивць та маніяків, злодіїв та ґвалтівників? Хто зі спокійним серцем відпускає свою дитину на вулицю, де культивується сила кулаків та привабливість довгих ніг, пива, горілки та наркотиків? Де на них чекають брудні під’їзди, розбиті шляхи та бродячі собаки.
А чи не варто було б згадати один з основних принципів цивілізованого існування спільноти: треба ставитись до людей так, як бажаєш, щоб ставилися до тебе!
А чи не варто було б частіше говорити, писати та демонструвати на телебаченні прояви вічних цінностей: любові та поваги до ближнього, милосердя та взаємодопомоги, благодійності?
Ми звикли, що розповідати про добрі справи якось незручно. «Бог все бачить», — кажуть старі люди, і з ними важко не погодитись. І все ж таки у вік надсучасних комунікаційних технологій, інформаційний голод не повинен нищити перспективні задуми та справи членів нашої громади.
Так сталося, що за лаштунками протистоянь навколо суботнього ринку на проспекті Миру непомітно пройшли заходи, участь в яких брали підприємці, об’єднані у Шепетівську міську громадську організацію «Шепетівщина: краще разом».
Непомітно для засобів масової інформації, але не для мешканців міста, організацій та установ, для яких співпраця з цією громадською організацією стала відкриттям.
Протягом багатьох років у Шепетівці створювався стереотип суботнього ринку, як об’єкта торгівлі, прибутків, а ще — антисанітарії та хаосу. Забуваючи при цьому, що це, насамперед, — доля людей і цілих сімей, які торгують, які купують, які проживають на проспекті. Це — доля цілого міста, яке увійшло в літопис як населений пункт, де ще з ХVІІ століття проводився суботній базар.
Але ж, як говорив один з президентів: «Маємо те, що маємо!». Ми вже звикли, що в нас будь-яку, навіть добру, справу можуть перетворити на цирк.
У іншому населеному пункті лише раділи б, що в умовах відсутності працюючих підприємств та дефіциту робочих місць є «об’єкт», який забезпечує роботою понад 1000 сімей.
Але, мабуть, це не наше щастя. Новий, 2008 рік місто зустрічало не із святковою ілюмінацією, а з транспарантами: «Ринок на проспекті Миру закрито. Штраф — 380 гривень», а «Шепетівщина: краще разом» у цей час проводила благодійну акцію допомоги сиротам та інвалідам, у якій було задіяно сотні підприємців, які торгують на суботньому ринку. Не можливо передати словами задоволення, яке отримали члени правління громадської організації під час вручення дітям-сиротам нових дублянок, курток, спортивних костюмів, спідничок, блузок та ще безлічі нових речей. Всього акція охопила близько ста мешканців міста.
Організація, яка за мету своєї діяльності, насамперед, ставила захист прав малого бізнесу, перетворилась на осередок, який пройнявся ідеєю соціальної відповідальності бізнесу перед шепетівською громадою. Лише протягом останніх півроку Шепетівська міська громадська організація «Шепетівщина: краще разом»» стала соціальним партнером для пологового будинку та жіночої консультації, надала спонсорську допомогу центральній районній поліклініці, дитячому танцювальному колективу «Браво» та дитячому зразковому театру естрадної пісні «Водограй». Не обійшли своєю увагою хор ветеранів Великої Вітчизняної війни з Хмельницького, запрошений на святкування дня визволення нашого міста від німецько-фашистських загарбників.
Залишився слід людської теплоти і в серцях дітей-інвалідів, яким було передано 200 подарунків.
Хто б що не говорив, але серед людських цінностей радість і щастя дитини — найдорожчі.