Розгортаю газету «Сільські вісті» (13 березня 2008 р.) і читаю заголовок статті: «Дочка Кучми купила у Лондоні будинок за 160 мільйонів доларів».
Ви знаєте, стало якось не по собі. Не вірю своїм очам. Але ніде правди подіти: що написано пером, те, як мовиться, і сокирою не вирубаєш! Ще й фотознімок вміщено. П’ятиповерховий особняк має площу 2 тисячі квадратних метрів, обладнаний двома залами для обіду, підземним тунелем, що веде у гараж. Ви лише вдумайтесь: в цьому будинку аж дві зали для обіду, дев’ять спалень, басейн, спортзал...
У цій невеличкій статті є такі слова: «Придбання найдорожчого маєтку Лондона Оленою Франчук розбурхала бундючне світське суспільство Британії...».
Але якщо цей факт лише «розбурхав» світську Британію, то мене, наприклад, глибоко обурив. Думаєте, нікому невідомо, за чиї гроші дочка колишнього президента України так розкошує? Звісно, не за свої.
А нам, мільйонам українців, які ще й досі не можуть викарабкатися із злиднів, також потрібно щиро «подякувати» і Леонідові Кучмі, і його попереднику, Леоніду Кравчуку, за «квітуче життя», яке вони влаштували своїм співвітчизникам.
Що й казати, не пощастило нам на найвищих керівників ще з самого початку нашої незалежності. Такі невеликі країни, як, скажімо, Чехія, Словаччина, Словенія, країни Прибалтики, ставши суверенними, одразу ж чітко визначили свій курс у майбутнє. Сьогодні вони далеко попереду від нас. А ми все тупцюємо на одному місці, народ стає жертвою як не одної, то іншої кризи, потерпає від шаленої інфляції, втрачає довіру до влади.
Але мені хочеться ще повернутися до факту купівлі дочкою Леоніда Кучми досить престижного будинку в Лондоні. Саме тоді, коли дорогий татусь-президент «збирав» їй гроші для того, щоб жити в розкоші, мільйони українців жили у злиднях, стільки ж співвітчизників змушені були шукати свого щастя за кордоном. Зарплати, пенсії, інші соціальні виплати були мізерними. Дійшло до того, що наші жалюгідні пенсійні копійки видавали не одразу, а у два етапи.
Зате окремі жили, як мовиться, на широку ногу. Зуміли досить спритно «нагріти» руки на народному добрі. Спочатку роздержавили багату колись Україну, а потім заходились її грабувати.
Уже сьогодні видно, як господарював тоді в державі Леонід Кучма. Обставив себе аферистами на кшталт Пінчука, Бакая, Лазаренка та багатьох інших високопосадовців які, так би мовити, наклали лапу на газ, нафту, металургію, і давай набивати кишені грішми: якщо не собі буде — то дітям. А вони, їхні чада нині відверто хизуються багатством, купаються у розкоші. Ось так воно і вийшло: дочка колишнього нашого президента стала власницею найдорожчого поки що у Британії маєтку, придбавши його, не побоюся сказати цього слова, за гроші, вкрадені в народу України.
Як мовиться, тільки б поаплодувати: наші за кордоном б’ють усі рекорди!
Хто ж тепер новий на черзі? Хто новий з наших співвітчизників готовий, як мовиться, розбурхати народні настрої тієї чи іншої європейської країни нес-подіваною купівлею? Якщо відверто, то таких у нас сьогодні знайдеться чимало — не хочеться називати прізвищ. Частина з них є «слугами» свого народу, сидять у парламенті та присягають на вірність нації.
А тим часом краєм ока поглядають на чужину: ось випаде гарна нагода — і гульк у Європу чи за океан. Чому б і ні! Там можна розкошувати по-справжньому, а тут — лише лицемірити і загравати з людьми, обіцяти їм благополуччя. За їхніми мірками, жити на Україні і бути при владі — не що інше, як використати сприятливий момент для накопичення своїх капіталів, чудова нагода, аби обібрати тих, хто виявив їм велику довіру.