Світанок зустрів прохолодою, обійняв за плечі вологими руками, дмухнув в обличчя свіжим вітерцем. Ліна аж задихнулася від життєдайного повітря, тріпнула неслухняним, кольору соломи, волоссям. Різко зупинилася від несподіванки, коли з-за дерева посеред парку, яким щодня поспішала на роботу, її гукнули.
– Ви Ліна?
– Так... А що? Ви хто? Чого вам треба?
– Можете говорити відверто?
– Думаю, що так...
– Це ви з Леонідом зустрічаєтеся?
Ліна вже пожалкувала, що погодилася відповідати саме на такі запитання зовсім чужій людині. Незнайомка, мабуть, читаючи думки співрозмовниці, на те сказала:
– Не бійтеся... Я колишня Леонідова дружина.
Ліні стало не по собі. Ніколи не думала, що доведеться дізнатися ще й про таке. Леонід не любив згадувати минуле, й про дружину свою – ні слова. Образа підступила до самого серця, де останнім часом, крім любові, ніяким почуттям місця більше не було.
– Я не буду, не маю вже права та й не хочу влаштовувати сцен ревнощів. Підстав немає, бо ж розлучилися з Леонідом давно. Хочу вас попередити, аби знали: Леонід – дуже важка людина. Доброта з ним поруч вжитися не може. Не хочу оцінювати свої характер, поведінку, коли жили разом, але всі, хто живе поруч зі мною, вважають мене доброю й щирою. Колись тільки те й робила, що догоджала чоловікові. Права на власну думку не мала ніколи. Це мене й згубило.
Ліна зловила себе на думці, що також намагається чинити так, аби Леонідові сподобалося, аби не образився, аби йому було добре. І робить це не завжди за величезним власним бажанням. Він поволі, здається, непомітно підштовхує її до того, щоб виконувала кожну його забаганку, не перечила, погоджувалася з усіма його думками й висновками. Дійсно, волелюбна, з характером лідера в юності, вона перетворилася на слухняну дівчинку, яка не намагалася відстоювати свої думки. Леонід її пригнітив.
– Ви не думайте, – продовжувала несподівана співрозмовниця, – що я хочу для вас чогось поганого. Добре розумію, що минуле назад не повернеться. Знаєте, чим для мене закінчилася ота прихильність до чоловіка? Спочатку довга депресія після розлучення (він став ініціатором), численні нервові зриви. Я й досі, хоча роки минули, не можу отямитися, не можу його забути. У неба прошу тільки одного: хай би сталося диво, й з пам’яті, як з магнітофонної плівки, стерлися б усі спогади, пов’язані з Леонідом. І важка недуга, зрештою...
Жінка притулилася щокою до вологого стовбура стрункої берези.
– Бережіть себе. Пильнуйте. Трохи любіть його, а трохи...
Ліна вже не сумнівалася у щирості сказаних співрозмовницею слів. Хоча б тому, що сам Леонід нічого їй не казав, незважаючи на те, що зустрічаються вони уже більше року. Значить, через неї, Ліну, він залишив свою дружину й довів до такого стану.
– Скільки років ви прожили разом?
– П’ять. Тільки висновків з цього не робіть. Думаю, що, може, на його рішення розлучитися вплинуло те, що у нас не було дітей. Якщо ви зможете, то... Не знаю, може, він зміниться.
Говорити вже не було про що. Ліна зупинилася посеред парку, як вкопана. Запізнювалася на роботу, але йшла вулицями міста крок за кроком. Так, ніби життя зупинилося саме на цьому кадрі. Озирнулася запізно: жінки, яка озвалася з-за стрункої берізки, не видно ніде.
Ліна не знала, як їй поводитися далі. Розповісти Леоніду чи промовчати? Починати спільне сімейне життя з обману чи поставити всі крапки над «і»? А взагалі, вона його любить чи, може, їй зручно, що хтось є поруч, на всі випадки життя? Одне «я» вперто наказувало розірвати з Леонідом стосунки й відмовити йому (на днях запропонував одружитися). Інше стверджувало, що вибирати їй нема звідки – не молоденька уже. Можливо, це останній у її житті шанс створити сім’ю? І хтозна, як воно складеться. Людей змінюють і час, і обставини.
Внутрішній же голос знову озвався і вперто зауважив, що то – один з найголовніших міфів, що його створила людина. Ти не можеш змінити іншої людини. Впливати можеш, але змінити... Та й несправедливо вимагати від когось, аби він підкорився тобі цілком й повністю. Де гарантія, що твої думки, вчинки правильні?
Заплутавшись в думках остаточно, Ліна, нарешті, дісталася робочого місця. Завідуюча відділом, пунктуальна, прискіплива й принципова жінка, яка інших рис у співробітників не сприймала, на цей раз, зауваживши в Ліні незвичні зміни, промовчала.
Леонід не забарився озватися. Ніби відчував.
– Що з голосом? – запитав, як завжди, радісно й владно. – На роботі проблеми, як завжди? Чи...
– Чи...
Ліна кинула слухавку.
Вияснення стосунків їх не обминуло. Ліна таки вирішила не починати з обману. У нього те виходить, а вона не хоче.
– Ти нічого не хочеш мені сказати?
Погляд Леоніда змінився – став настороженим й жорстким. Відчуваючи небезпечні рифи у розмові, почав здалеку. Загалом він ніколи не говорив прямо. Якось так словами закрутить, що й не зрозумієш, чого хоче на цей раз.
– У мене була твоя дружина.
– Сво...
Зупинив образливий вислів на півдороги.
– І чого хотіла?
– Вчила мене, як на світі жити. Поруч з тобою.
– І що ти?
– Я поки що не можу вийти за тебе заміж. Боюсь. Або я тебе не знаю... Або ти просто не хотів мене втратити, тому й не згадував про минуле. В останнє хочеться вірити більше.
Ліна хапалася за кожну соломинку, яка могла б врятувати їхні стосунки. Але не вийшло. Леонід хряпнув дверима й більше не з’являвся. Вона не шукала з ним зустрічей, хоча зустрітися хотіла нестерпно. Вона намагалася забути номер його телефону. Не виходило, правда.
Знайшла адресу Леонідової дружини: треба зустрітися ще раз! Але не встигла. Тиха, покірна сусідка, зустрівши незнайомку на східцевому майданчику, сумно повідомила, що мешканка цієї квартири місяць тому померла. У неї була важка хвороба на психологічному ґрунті. Чоловік над нею знущався, принижував. А вона його кохала по-справжньому. Не змогла забути – згасла, як свічка.
– А ви хто їй будете? – запитала зацікавлено, незважаючи на покірність у погляді.
– Знайома. Випадкова знайома. І майже сестра по нещастю, яке, на щастя, не трапилося.
Вона знайде у парку знайому берізку, пригадає давню розмову, яка залишилася у пам’яті вся, до дрібниць. Якби не вона, хтозна, на що було б схоже її нинішнє життя.
Леонід же більше не озвався...
Н.РУДЮК.
Коментарі (0)
