Першого квітня розпочався черговий весняний призов юнаків до Збройних Сил України та інших військових формувань. З давніх-давен захищати Вітчизну було священним обов’язком кожного чоловіка. Воїни посідали особливе місце в державотворчій структурі будь-якої країни.
І нині, у період реформування Збройних Сил, професійність української армії є головною потребою сьогодення. Бо, як і кілька століть тому, наше військо стоїть на варті миру, оберігає цілісність нашої держави і недоторканність її кордонів.
Цьогорічний призов — один з останніх в Україні, адже, згідно з наказом Президента, восени 2009 року юнаки востаннє призвуться на строкову службу. Тож нинішнім призовникам і не багатьом їх наступникам ще пощастить пройти армійський курс молодого бійця.

Ще з 10-ї години біля Шепетівсько-Полонського об’єднаного військового комісаріату юрмився натовп юнаків і їхніх батьків, яких всіляко підбадьорював духовий оркестр. Часто на очах у матерів бриніли сльози. Звісно, думки про розлуку із синами на цілий рік бентежили їхні серця. Юнаки ж безтурботно усміхалися, жартували і, здавалося, що їх вабить армійська романтика.
Ніна Сезонівна Закалата з с.Чотирбок проводжала до армії одразу двох найрідніших людей — сина Сергія й онука Максима.
— Не хотіла б їх відпускати від себе, — зізнається жінка, — але ж обов’язок кличе. Сподіваюся, що рік швидко промайне і для мене, і для них, що повернуться вони здоровими і змужнілими.
Надія Степанівна Пасинюк з с.Городища, навпаки, рада за свого сина Віталія.
— Служити в армії — його мрія. Минулого року він навіть пробував вступити до Житомирського військового інституту. Не вийшло. Син був дуже засмучений. Можливо, зараз у нього з’явиться шанс розпочати омріяну військову кар’єру.

Ми поцікавилися й у Віталія, що приваблює його у військовій службі.
— Я з дитинства мріяв стати військовим. На мою думку, військова служба робить з нас, юнаків, справжніх чоловіків. Вона загартовує дух, дисциплінує, виховує, а багатьом ще й дає професію.
— А тебе не лякають чутки про так звану армійську «дідівщину»? — запитую я.
— Ні. Морально я готовий до всіх випробувань, які готує мені армія.
Пролунала команда «Шикуйсь!». Призовники дисципліновано виконали наказ. Урочистою ходою під звуки маршу колона рушила до меморіалу Слави для покладання вінків. І лише після цього всі попрямували до міського будинку культури, де, власне, й мали розпочатися урочисті проводи призовників.
Від імені командування Шепетівського військового гарнізону святкове зібрання відкрив майор С.О.Іщук. Він висловив надію на те, що вибір юнаків був свідомим, тому побажав їм, як мовиться, вірою і правдою служити своєму народові, а згодом — з честю повернутися додому.
Наказ про призов громадян у квітні–травні 2008 року на строкову службу зачитав заступник військового комісара, майор М.П.Євтушок. Після цього до призовників та їхніх батьків звернувся військовий комісар, полковник О.В.Дьомов. Він відзначив, що призовна комісія була приємно вражена відвертими бажаннями багатьох юнаків йти в армію, служити у різних спецпідрозділах швидкого реагування тощо.
Олександр Васильович ознайомив батьків і призовників з тим, коли і як буде здійснюватися відправка до лав Збройних Сил. Призов буде проходити у два етапи. Відправка перших команд призовників у підрозділи Сухопутних військ, Міністерства внутрішніх справ та до навчальних центрів розпочалась вже 15 квітня. А на службу до Військово-Повітряних Сил юнаків споряджатимуть, починаючи з 5 травня. Як з’ясувалося, у прикордонні війська на строкову службу юнаки вже піти не зможуть, тому що останні повністю завершили перехід на контрактну основу.
— Армія не лише дисциплінує, але й дає можливість набути спеціальностей, споріднених з цивільними, — сказав комісар, звертаючись до юнаків, — тож не втрачайте часу даремно! При комплектуванні команд ми брали до уваги ті спеціальності, які багато хто уже встиг здобути до армії, тому намагалися відправити вас служити за фахом. Хто ж захоче продовжити службу за контрактом — будь ласка, через півроку пишіть рапорти на ім’я командира вашої військової частини, і ваше прохання буде розглянуте.
Торкався комісар і того, що найбільше лякає батьків — «дідівщини», яка, як правило, має місце на першому етапі служби. Це явище, на думку комісара, є проявом того виховання, яке дали юнакам батьки, школа, суспільство, їх особистого ставлення до товаришів і однолітків.
Легкої служби і швидкого повернення додому бажали призовникам і голови призовних комісій — заступник міського голови Л.С.Антонюк та заступник голови Шепетівської райдержадміністрації Н.О.Маньковська, голова міської ради ветеранів Г.В.Антонов.
Напутнє материнське слово юнакам дала мати призовника Л.З.Глушко. А від імені освітян виступила педагог О.В.Кравчук.
Настановчі поради молодшим друзям дали Андрій Кучерук, який щойно звільнився з лав Збройних Сил, та військовослужбовець служби за контрактом в/ч А-3730, старший сержант Олег Вовковецький. А від самих призовників слово мав Олександр Василишин.
І радісно, і сумно було у всіх на душі. Хлопцям, у яких попереду школа мужності й витримки, армійського вишколу, всі бажали добра, здоров’я. І все це перепліталося з обов’язковими закликами: «Не забувайте писати додому! Не засмучуйте матерів! Повертайтесь здоровими!». А щоб ця урочиста мить запам’яталася юнакам на все життя, художні колективи міського будинку культури подарували їм чудовий святковий концерт. Наостанок призовники отримали ще й Боже благословення на служіння Вітчизні від благочинного Шепетівського району, протоієрея Іоана.
Того ж дня частина юнаків вже отримала свої повістки. Тож хай вони стануть перепустками у їхнє доросле, самостійне, але аж ніяк не жорстоке життя.

На знімках: під час урочистостей.