Більшість з нас, незважаючи на сьогоднішній «чайний бум», не уявляють свого ранку без чашечки цього підбадьорюючого напою. Хтось п’є його за звичкою, а для когось це своєрідний ритуал: змолоти зерна, дістати турку і заварити запашну каву, передчуваючи хвилину відпочинку і справжньої насолоди.
А все — завдяки кофеїну (алкалоїду), що міститься у кавових зернах. Він знижує втому і підвищує працездатність. Під час смаження у кавових зернах утворюється складна хімічна речовина — кафеоль, якій, у поєднанні з ефірними оліями, кава зобов’язана своїм неповторним ароматом. Кафеоль містить 220 хімічних речовин, але ця цифра не вважається остаточною: нові методи аналізу дозволяють виявляти все нові й нові сполуки. До складу кавових зерен входять також вуглеводи (глюкоза, фруктоза тощо), ліпіди (жири) і унікальна речовина — хлорогенова кислота, яка практично ніде більше не зустрічається. Вона додає каві терпкуватого присмаку і, крім того, стимулює обмін азоту в ор-ганізмі.
Однак, перш ніж стати одним з найулюбленіших напоїв, кава зазнала чимало гонінь. У Європі її називали «сиропом із сажі». У Мецці вона була проклята ім’ям Магомета, а тих, хто порушував заборону пити її, зашивали у кавовий мішок і кидали у море. У 1674 році жительки Лондона звернулися до короля Карла II з проханням заборонити каву через те, що їхні чоловіки дуже багато часу проводили у популярних на той час закладах — кав’ярнях.
Наші предки вперше почули про каву в XVII столітті, завдяки придворному царському лікарю Семюелю Коллінзу, що прописав її як ліки. А широку популярність кава отримала вже при Петрі І, який полюбив цей напій під час свого «учнівства» у Голландії і зробив його обов’язковим атрибутом всіх придворних асамблей.
У світі нараховується понад 25 сортів дикорослої кави, однак практичне застосування отримали лише три — арабіка, робуста і ліберіка.
Арабіка — сорт кави з великими овальними зернами, що виростає на висоті від 600 до 2500 метрів над рівнем моря. Частка арабіки у світовому виробництві кави — близько 90 відсотків.
Робуста, зерна якої дрібніші і більш круглі за формою, росте на висоті до 600 метрів над рівнем моря. Незважаючи на те, що в них удвічі більше кофеїну, смакові якості робусти нижчі за арабіку. Цей сорт зде-більшого використовують для приготування швидкорозчинної кави і у невеликих кількостях уводять до складу різних кавових сумішей.
Якість плодів ліберіки ще нижча, тому її використовують для створення різних кавових сумішей. Стиглі зерна збирають з гілок, чистять, сушать і витримують протягом кількох років, бо напій із щойно зібраних зерен має трав’янистий присмак.
Кращим сортам кави дають «витримку» 8-10 років.
Основний постачальник кави на світовий ринок — Бразилія, але, на думку експертів, найякіснішу каву вирощують у Колумбії, Гватемалі й Коста-Ріці. Найдорожча кава — індонезійський лювак, названа на честь невеликого звірятка, яке охоче поїдає найароматніші кавові зерна. Не менш важливий етап — правильне обсмажування зерен, у процесі якого у них відбуваються найважливіші хімічні реакції, що відповідають за смак готового продукту.
Кава у турці — класичний спосіб приготування цього напою, що прийшов до нас, як неважко здогадатися, з Туреччини. Піна, що підіймається, затримується у вузькій частині турки, утворюючи «пробку» з кавового порошку, яка перешкоджає виходу ароматичних речовин з рідини.
Підготувала Тетяна НОВІКОВА.
Коментарі (0)
