Транспортна «війна». Коли закінчиться вона?

«Ми, пенсіонери та інваліди, обурені тим, яке рішення прийняла міська рада про перевезення пільгової категорії людей. Мешканців нашого мікрорайону, де розташовані вулиці Українська, Шешукова, Радіщева, обслуговує лише один маршрутний автобус — № 10. Мікрорайон великий, нараховує близько 25 багатоповерхівок, і віддалений, тому його мешканцям необхідно часто користуватись транспортом, щоб дістатись до центру міста, до ринку, лікарні, церкви, на залізничний та автобусний вокзали. Тому вважаємо, що таке рішення неправильне і неправомірне стосовно пенсіонерів.
Наша вимога: щоденно без обмежень перевозити пільговиків. Не експериментувати над інвалідами, ветеранами, хворими. Ми заслуговуємо на повагу, а не на приниження».


Ось такий лист надійшов днями до редакції «Шепетівського вісника». Таке масове незадоволення останнім рішенням міськради перевозити пільговиків з 9-ї до 16-ї години викликає сумнів у його доцільності і справедливості. Кореспондент газети спробувала вислухати думки всіх сторін: пільговиків, водіїв, автоперевізників, керівників міськвиконкому.
Можливо, як мовиться, точки дотику сприятимуть тому, що транспортне питання, нарешті, вирішиться на благо всіх, і конфронтація між пасажирами, перевізниками та владою закінчиться мирно.



Віра Павлівна:
— Я — ветеран праці, маю 43 роки виробничого стажу, належу до пільгової категорії «діти війни». Дуже образливо, коли мене і людей мого віку водії не хочуть пускати у автобус і називають «сміттям», хочеться плакати від такого приниження. Нехай міська рада добре подумає і вирішить замість пільгового проїзду надавати цільову допомогу безпосередньо пільговикам, тоді кожен скористався б нею на свій розсуд.

Любов Іванівна:
— Я — учасник війни, ветеран праці, 36 років трудилась на залізниці. От зранку їздила на привокзальний ринок, купувала продукти, бо тут дешевше. Заплатила за проїзд 1 гривню. Зараз чекаю на пільговий автобус, щоб проїхати безкоштовно, адже пенсія у мене невелика, необхідно економити. Вважаю, що рішення міськради про «такий» пільговий проїзд — неправильне, воно на користь лише тим, хто працює. А життя пенсіонерів набагато важче, ніж у них.

Віктор Володимирович:
— Я — ліквідатор-чорнобилець, маю всі пільги, затверджені на державному рівні. Зараз їжджу до Судилкова, хочу зареєструватись і отримати компенсаційні кошти, як вкладник Ощадбанку. Займати чергу необхідно зранку, тож змушений за ранкові поїздки платити. Багато людей незадоволені таким обслуговуванням. Пільговиків повинні перевозити безкоштовно цілий день і на всіх маршрутах.

Євгенія Степанівна:
— Я часто їжджу зранку на ринок, купую дешевші продукти. Маю земельну ділянку, а дизель-потяг туди відходить о 8 годині 40 хвилин. Отож, щоб дістатись на ринок, вокзал, мушу платити за проїзд, бо пішки йти далеко. Пільгові автобуси, які курсують з 9-ї до 16-ї години, нам, пенсіонерам, невигідні. Ми — люди старшого покоління, звикли рано вставати і працювати. Маємо малі пенсії, тому їздимо на ринок, до оптових магазинів, щоб хоч якось зекономити. А краще було б зробити для нас пільговий проїзд на повний день тричі на тиждень, зокрема і у вихідний.

Юрій Адамович:
— Я працюю охоронцем. На мою думку, транспортне обслуговування у нас організовано добре, чого не скажеш про стан доріг. А щоб не ображати старших людей, необхідно міняти маломісткі «Газелі» на великі автобуси і тоді без проблем перевозити всіх бажаючих протягом цілого дня. Тим більше, що й автоінспекція вимагає цього. Постійно складає протоколи на водіїв невеличких маршруток за переповнення пасажирами.

Григорій Войцещук:
— Примусивши останнім рішенням нас, пенсіонерів, платити за проїзд — за «лікарняні» аналізи, ранкові та вечірні поїздки на городи і дачі, місцева влада не змогла знайти вихід із скрутного становища по-шляхетному. Натомість вдарила пенсіонера у його хворе серце.



В.Павлишин:
— Мій загальний стаж водія — 18 років. Працював раніше в автопарку, за кермом пасажирського буса вже три роки, обслуговую маршрут № 1-А. Із запровадженням погодинного графіка перевезення пільговиків у нас на 70 відсотків зменшилась кількість таких пасажирів. Більшість літніх людей їдуть з самого ранку до лікарні, змушені платити, а незадоволення висловлюють нам, водіям, хоча ми — наймані пра-цівники і зобов’язані виконувати розпорядження.

О.Стукало:
— Я обслуговую маршрут № 5-А. На мою думку, рішення про перевезення пільговиків з 9-ї до 16-ї години — неправильне. Нехай би пенсіонери їздили так, як колись. Ніхто не знає, скільки прок-льонів нам доводиться вислуховувати щодня від обурених пасажирів. Шкода дивитись на сіль-ських людей, у яких грошей обмаль, але вони змушені платити, бо запізнюються на рейс до села.
За кермом я з 1996 року, на пасажирському маршруті працюю вже третій рік, але такого масового незадоволення людей, такої злості до влади, транспортників спостерігаю вперше.

Водій маршруту «Залізничний вокзал – с.Судилків»:
— Працюю на маршруті № 1. Знаю, що пільговиків маємо право перевозити з 9-ї до 16-ї години, що інваліди війни і праці мають право на проїзд безкоштовно і без обмежень. Власної думки щодо сьогоднішніх перипетій на транспорті поки що не хочу висловлювати. Але бучу і чую невдоволення пенсіонерів.



А.І.Іванчук, автоперевізник, який обслуговує маршрут № 4:
— На нашому маршруті їздять три буси. Довжина рейсу «четвірки» в один бік складає близько 12 кілометрів і займає 30 хвилин. Протягом дня ми здійснюємо 28 рейсів, перевозимо близько 600 пасажирів. Найбільших збитків нам завдають не пільгові перевезення, а поганий стан доріг. На наших вулицях машини ламаються, як іграшкові. От і зараз у нас вийшов з ладу один бус, необхідний ремонт, а це — великі затрати. Хто буде відшкодовувати нам такі часті ремонти?
Нещодавно ми всім колективом зібрались на вулиці Котовського і власноруч засипали ями, вибоїни, якими вона «рясніє».
Щодо перевезення пільговиків, то я — за адресну грошову допомогу всім категоріям пільговиків. Тоді б усі проблеми вирішились одночасно.
За пільгові перевезення держава не сплачує нам повністю. Є заборгованість за минулий рік, а цьогоріч ми ще не отримали жодної копійки.
Ми плануємо найближчим часом у години «пік» пускати в рейс великий автобус, щоб перевозити всіх бажаючих. Вдень же великий транспорт невигідно використовувати, бо затрати не окуповуються.

Р.М.Криворчук, автоперевізник, який обслуговує маршрут № 5-А:
— У нас на маршруті щоденно курсують два великих автобуси і ще один, додатковий, — в години «пік». На наших рейсах їздить, мабуть, най-більше пільговиків, і ми зараз намагаємось якось врегулювати це питання, бо затрати на транспортне обслуговування зросли, а держава їх відшкодовує не повністю. Я пропоную, щоб міська влада укладала з перевізниками угоду, де були б чітко визначені рейси пільговиків, а потім оплачувати їх згідно з фактичною кількістю ви-конаних поїздок. Цього зараз немає.

О.В.Шевченко, керівник фірми «Авто-Захід»:
— Ми здійснюємо пільгові перевезення, але субвенцій на відшкодування таких рейсів держава виділяє замало. Не оплачені повністю борги за минулий рік, ще не отримували цих грошей і цього року.
Я організував би перевезення пільговиків так, як це зробили у районі: 2-3 дні на тиждень з 6-ї ранку до пізнього вечора, протягом усього дня.
Скільки конфліктів виникає нині через погодинні перевезення! Пенсіонери проклинають водіїв, обзивають. Такі факти необхідно вилучати з нашого життя. Водій за кермом повинен бути спокійним, ніхто не має права його турбувати, адже це — безпека руху.
У нас працює 30 водіїв. Люди часто розраховуються, не витримують такого психологічного навантаження.
Якщо держава не вирішить ці питання грамотно, ми не знаємо, як будемо працювати далі.



В.Кулачук, заступник міського голови, голова комітету економіки:
— На мою думку, єдиний цивілізований метод вирішення сьогоднішніх конфліктів на транспорті — запровадження цільової адресної допомоги. Та, на превеликий жаль, самостійно, на рівні місцевого самоврядування, ми це питання вирішити не можемо. Це — компетенція Верховної Ради.
Спроби пришвидшити цей розгляд у нас були. Ще рік тому з відповідними проханнями ми звертались до обласної ради, та поки що все залишається без змін.
Наш комітет економіки грунтовно вивчав питання роботи транспорту: проведено громадські слухання, нараду з перевізниками, вивчено досвід інших міст. Врешті було прийнято рішення про погодинне перевезення пільговиків, яке діє від 24 березня цього року. Не скажу, що це універсальний вихід із сьогоднішньої злободенної конфліктної ситуації, але ми намагались вибрати найменшу з усіх бід. Але скарги надходять як від пенсіонерів, так і від перевізників.
Встановлюючи такий графік, ми деякою мірою обмежуємо права пільговиків. І при цьому не можемо обіцяти перевізникам, що їм будуть стовідсотково повернуті кошти, затрачені на таку соціальну послугу. А виконком може гарантувати перевезення лише у межах виділених державою коштів — 3 гривні на місяць на одного пільговика.
Втрачають при цьому обидві сторони. Залишається лише сподіватись, що наша Верховна Рада дослухається до голосу виборців.

ВІД РЕДАКЦІЇ:
Минулої п’ятниці кореспондент газети побувала на автостанції, яка знаходиться на привокзальній площі. Близько дев’ятої ранку тут зібралось до 30 осіб. Усі вони чекали дев’ятої години, коли можна буде скористатись пільговим транспортом. А у цей час від зупинок у рейс вирушали порожні, напівпорожні «Газелі», привабливі зелені автобуси, білі зручні ПАЗи. Пенсіонери нервували, обурювались
Але обличчя усіх повеселішали, коли під’їхав пільговий автобус і люди вільно, без штовханини зайшли у салон. Місця вистачило всім, майже ніхто не стояв, усі були задоволені і я вирішила навіть зробити фотографію цих поважних пасажирів (на знімку).
Безперечно, важко віднайти єдине правильне рішення, яке б задовольнило усіх, розв’язало вузол сьогоднішніх транспортних чвар: скільки пасажирів — стільки й різних поглядів, думок, тверджень.
У водіїв, автоперевізників свої інтереси. Пасажирам, які платять, вони раді, пільговикам — не дуже, бо знають, що зазнають збитків, які, можливо, і відшкодовуватись не будуть.
Мені сподобались слова автоперевізника В.Р.Криворчука: «Держава дозволила їздити пільговикам — не уточнила, скільки, держава сказала, що заплатить перевізникам — не уточнила, скільки. Однобоко будь-який процес розвиватися не може».
Справді, нині ми маємо потужну транспортну мережу. Сьогодні ми можемо без проблем доїхати в будь-який мікрорайон міста, в будь-яке село району. Маленькі буси дедалі швидше змінюються на нові сучасні гарні автобуси.
«А чи не забагато претензій до транспортників? Вони нам ладні зупинятися через кожен метр, як старим, так і молодим. А ми їм — лайку, грубість, і дулю можемо дати, і скарги у різні інстанції написати, — сказала нам робітниця заводу культиваторів, яка не захотіла називати свого прізвища. — Ми ж платимо за проїзд, хоча час від часу одержуємо мізерну зарплату. І живемо, ще й дітей ростимо. Маємо дякувати автоперевізникам за їхні зусилля покращити наше життя, зробити його більш цивілізованим. Ходили ж ми всі пішки до 2003 року, чи забулось? Я думаю, що потрібно з розумінням ставитись до їхніх проблем».
Отож є і така думка. Однозначно, проблема з перевезенням пільговиків існує, та все ж сподіваємось, що компроміс буде знайдено, бо транспортна «війна» нікому не потрібна.