Кожного разу, коли трапляється бачити, як торгаші-заготівельники худоби везуть з навколишніх сіл у спеціальних загратованих візках телят, щиро зізнаюся — стискається серце. Тварини — ще зовсім «немовлята»! Їм би ще попивати тепленьке молочко, їм би згодом вигулюватись на оксамитових пасовиськах, виростати, додавати у вазі та тішити гарними надоями. Але...
Реалії нинішньої тваринницької галузі досить сумні. Катастрофічно зменшується поголів’я великої рогатої худоби, все менше і менше корівок стає у приватному секторі. Натомість сільськими вулицями регулярно роз’їжджають автомашини зі спеціальними причепами, настійно озвучуючи їх сиренами, ніби випрошують телят у господарів. І ті віддають їх. Змушені це робити, адже у нинішніх умовах утримати навіть одну корову стає для них неабиякою проблемою. А що вже говорити про кілька голів!
А раніше так не було. У кожному подвір’ї утримувалося по кілька голів худоби. Часи нині не ті: села поволі порожніють, молодь кинулася у бізнес, а старенькі уже неспроможні доглянути навіть одну корівку.
Мені доводиться частенько курсувати автотрасою з Шепетівки на Полонне. Починаючи з весни і аж до самої осені обабіч траси пасуться череди людської худоби. І ось що впало у вічі: упродовж кількох останніх років великі череди перетворилися на маленькі черідки. За Судилковом, наприклад, в одному стаді паслося аж... вісімнадцять корівок, тоді як ще рік-другий тому в ньому налічувалося чотири-п’ять десятків. Якщо такими темпами українську худобу пускатимуть «під ніж», то м’ясо-молочні продукти доведеться повністю завозити з-за кордону.
Втім у нашій країні це не є новиною. Живемо немов за тією приказкою: «Як сам не можу (вважай, не хочу), то сусід допоможе». Так легше і простіше: зруйнувати свої тваринницькі комплекси, свиноферми і птахоферми, запустити неповторні своєю родючістю землі, розвести на них бур’яни і у той же час споживати вирощене і доглянуте руками закордонного господарника. І це аніскільки не є перебільшенням.
Так, за повідомленням Укрінформу (газета «Сільські вісті» від 15 квітня ц.р.), з Польщі найближчим часом до нас має надійти дешева яловичина. На думку експертів, уряд змушений робити такі непопулярні кроки тому, що вітчизняні виробники різко підняли ціни.
З цього приводу виникають й інші цілком закономірні думки. По-перше, імпорт м’яса, у даному разі з Польщі, можна було б цілком виправдати, якби не оте «дешеве» м’ясо. По-друге, навряд чи українські виробники спричинили справжню кризу на м’ясному ринку. Найвірогідніше те, що у нас уже немає чого пускати «під ніж». І нарешті, невже отих виробників влада не спроможна якимось чином приборкати, вгамувати їхні апетити на здирництво з людей?
Дешеве м’ясо з Польщі... Нехай і з Бразилії, з Туреччини чи з Франції. Ота «дешевизна» з будь-якої іншої країни не може не спонукати до роздумів узагалі та стосовно непопулярних кроків уряду зокрема. Що приховане у «дешевому» м’ясі, читач, напевно, здогадується сам. Ось тому-то у цьому контексті не зайве ознайомитись з думкою не лише тих експертів, які виправдовуючи факт сумнівного м’ясного імпорту з Польщі, звалюють вину на вітчизняних виробників.
Мова йде про народного депутата України, першого заступника голови Комітету Верховної Ради з питань правосуддя Юрія Кармазіна та голови правління Всеукраїнської організації «Союз споживачів України» Леоніда Школьника, які організували прес-конференцію, присвячену проблемі недоброякісної продукції як вітчизняного, так і закордонного походження. Факти, які наводилися під час цієї прес-конфернції, м’яко кажучи, спроможні викликати підвищення тиску.
Прикро, але факт: ситуація на вітчизняному споживчому ринку дедалі погіршується. Приміром, понад 40 відсотків безалкогольних напоїв, 50 відсотків горілки, 90 (!) відсотків коньяку та вин є сьогодні непридатними для споживання, бо сфальсифіковані. А взагалі, Україна вийшла на дев’яте місце у світі з випуску підробленої продукції. Інженер-технолог з Одеси В.Михайлов навіть видав книгу «Фальсифікація харчових продуктів», у якій наводить жахливі факти. Складається враження, що проти споживачів ведеться неоголошена війна. Засилля продуктів «з-за бугра» сумнівної якості погіршує здоров’я людей.
Йшлося на тій прес-конференції і про так зване «дешеве» м’ясо. Так от, працівники СБУ нещодавно вилучили 1,5 тисячі тонн м’яса інфікованого сальмонельозом. Це лише єдиний факт, як мовиться, крапля в морі. А скільки тим часом різної контрабандної продукції, в тому числі й м’ясної, потрапляє на наші ринки, на наші столи! Вона далеко не найкращої якості. Бо само собою зрозуміло: навіщо, приміром, м’ясо, якщо воно й справді хорошого гатунку, дешево продавати іншій країні?
Світове співтовариство вважає стан споживчого ринку в Україні критичним. Висновок далеко невтішний. «Ми не можемо стояти осторонь, коли буде знищуватися наше населення», — з обуренням сказав Юрій Кармазін. Можливо, у цій словесній риториці є певна доза категоричності, однак, як мовиться, не можна заплющувати очі на те, що діється на нашому продовольчому ринку. Адже логіка проста: від харчування нації залежить її здоров’я і тривалість життя. І тут ми не можемо нічим добрим похвалитися, оскільки середня тривалість життя українців на одинадцять років менша, ніж європейців.
Хочеться згадати і про ще одну логіку. Вона також напрочуд проста: невже наше найвище державне керівництво не знає про ситуацію на продовольчому ринку своєї країни, невже йому байдуже, що і звідки споживає наш народ, зрештою, невже йому приємно чути далеко невтішний висновок світового співтовариства? І це тоді, коли ми стали членами Світової організації торгівлі, що ставить перед виробниками продукції та її експортерами надзвичайно високі вимоги.
Леонід Школьник назвав дії влади стосовно захисту інтересів споживачів аморфними. Суть в тому, що ще у 2005 році з’явився Указ Президента України «Про заходи щодо удосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики», який зобов’язував Кабмін затвердити Державну цільову програму захисту прав споживачів на 2006–2010 роки. Три уряди змінилися відтоді, але ні у кого й досі не доходять руки, аби розпочати виконувати цей указ. Є низка й інших документів, спрямованих на наведення елементарного порядку на нашому продовольчому ринку та на захист прав споживачів. Однак вони не діють. «Напевно, це комусь вигідно», — каже Леонід Школьник.
Але тільки не людям. Набагато простіше домовитися про закупівлю дешевого імпортного м’яса сумнівної якості, ніж розпочати відродження тваринницької галузі в Україні, яка в радянські часи надійно утримувала лідируючі позиції серед інших союзних республік. Нині нашу країну буквально завалюють імпортними товарами та продовольчою продукцією. При цьому нікого не цікавлять стандартизаційні та сертифікаційні дані. Нікому здійснювати ринковий нагляд і суворо питати про відверті порушення прав споживачів.
Між тим у Польщі, звідки ми маємо отримати дешеве м’ясо, за випуск недоброякісної продукції, яка шкодить здоров’ю громадян, виробник карається двома роками ув’язнення або великими штрафами. А ось в Україні, як мовиться, все сходить з рук. Дійсно, комусь це, напевно, вигідно...
Є.КУЗЯ.
Коментарі (0)
