Судячи з усього, відповідь слід шукати у соціальній психології. Задоволеність — це відношення рівня забезпеченості до очікувань. Ми побачили, як живуть люди у цивілізованому світі, і рівень наших очікувань зріс.
Багато хто із старшого та середнього покоління ще пам’ятає дитячу приказку не таких уже й далеких часів про піонера Петра, якому важко живеться на світі. Суть проблеми в тому, що зі зразковим піонером Петром не зовсім коректно поводиться двієчник Сергій, від якого просто немає спасіння. Цю безхитрісну дитячу історію я згадав мимоволі, аналізуючи підсумки найрізноманітніших соціологічних опитувань, але не зовсім приємних для нашої країни.
От, скажімо, агенція «European Social Survey», що опитувала жителів європейських країн, а також мешканців України та Росії, дійшла висновку, що на «старому континенті» українці найбільш нещасливі: лише 29 відсотків із них задоволені своїм життям. Навіть росіяни, які теж не відрізняються своєю життєрадісністю, демонструють більший оптимізм: 43 відсотки з них вважають своє життя цілком задовільним.
І ось тут постають одразу два запитання. Перше: чим же обумовлений такий низький рівень задоволеності українців своїм життям? Друге: чи насправді українці такі бідні, якими вони себе вважають?
Зрозуміло, наше населення усвідомлює, що рівень життя в Україні набагато нижчий, ніж в інших європейських країнах, за винятком хіба що Молдови та Албанії. Але ж соціологічні дослідження проводилися у масштабах усієї планети і, за їхніми підсумками, наші земляки, оцінюючи своє благополуччя, постійно опинялися на останніх місцях рейтингів, пропускаючи далеко попереду себе навіть жителів деяких африканських країн, більшість яких, за всіма стандартами, живе не просто бідно, а вкрай злиденно. Так у чому ж тоді справа?
До речі, за підрахунками Світового банку лише 6 відсотків українців можна вважати бідними. Можна погодитися з тим, що критерії Світового банку для визначення категорії бідності вельми жорсткі — умовний «кошик» у відповідних дослідженнях наповнюється найбільш необхідними речами і набором продуктів із такою калорійністю, щоб людина могла підтримувати життя, не хворіючи та не помираючи. Такими критеріями користуються для визначення рівня бідності у найменш розвинених регіонах світу.
На думку ж вітчизняних соціологів, в Україні сьогодні за межею бідності перебуває близько 15 відсотків населення. Але представники лівих партій продовжують наполягати на тому, що 80-90 відсотків українців — бідняки, і при цьому теж користуються даними соціологічних обстежень, хоча й трактують їх дещо по-іншому.
Схоже на те, що в Україні дуже істотна частина населення все ще зараховує себе до верств бідних, хоча, за визначеннями Світового банку, не має до цієї категорії ані найменшого відношення. Згідно з дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології у 2008 році, 41,7 відсотка опитаних заявили, що можуть харчуватися цілком задовільно, але з купівлею одягу та взуття у них виникають проблеми. У 36,7 відсотка респондентів бракує грошей лише на значні покупки (наприклад, на складну побутову техніку). 8,2 відсотка опитаних можуть дозволити собі практично все, за винятком лише деяких дуже дорогих речей. А для 0,9 відсотка обраних недоступних благ не існує. Якщо ж скласти показники двох останніх категорій, то вийдемо на 9,1 відсотка (це і є начебто наш середній клас у західному еквіваленті з невеличким «вкрапленням» касти багатіїв).
Щоправда, нашого недовірливого співвітчизника такі цифри не особливо переконують. Він бачить, що кількість дорогих за всіма стандартами лімузинів на вулицях та помпезних котеджів у позаміських «царських селах», які затьмарюють за своєю площею та розкішшю мрію середнього американця (дім за містом), не адекватні числу «самопроголошених» багатіїв. І він має рацію, бо українці, на думку соціологів, дуже полюбляють прибіднюватись. І взагалі, цифри, якими оперують дослідники, не достатньо переконливо віддзеркалюють картину майнового становища наших співгромадян. Працівники Держкомстату, що проводять регулярні обстеження руху коштів у домогосподарствах, вважають, що витрати українців удвічі більші, ніж доходи.
Та все ж таки, згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, ми бачимо, що більшість українців ситі, одягнені, мають якийсь прихисток та найпотрібніші речі. Чому ж так мало з них задоволені своїм життям? Судячи з усього, відповідь слід шукати вже у соціальній психології. Задоволеність — це відношення рівня забезпеченості до очікувань. Ми побачили, як живуть люди у цивілізованому світі, і рівень наших очікувань зріс. А потім надто велике в країні майнове розшарування. І багатьом людям старшого та середнього віку важко звикнути до нового життя та гонитви за багатством.
На жаль, часто-густо збагачуються не найкращі під кутом зору моральних чеснот співгромадяни (умовно кажучи, «двієчники Сергії»). А колишнім зразковим «піонерам Петрам», що свого часу не виявили підприємливості та належних хапальних інстинктів, залишається хіба що обґрунтовано заздрити та у той чи інший спосіб виявляти своє незадоволення власним життям.
Оглядач Петро КОЛОМІЄЦЬ.
Коментарі (0)
