Шепетівчанці Людмилі Василівні Островській, мамі восьми дітей, Указом Президента України В.Ющенка присвоєно почесне звання «Мати-героїня».
Ця приємна звістка надійшла у Шепетівку напередодні Дня матері, який традиційно відзначається у другу неділю травня. Ми одними з перших привітали Л.В.Островську з високою відзнакою і одразу запросили її до редакції.
Людмила Василівна прийшла зранку, принесла дані про своїх дітей, світлини і сказала: «Я на п’ять хвилин до вас, а далі поспішаю у справах». Ці «п’ять хвилин» розтягнулися майже на дві години, які спливли, немов мить. А ми все розмовляли з гостею про дітей і про своє, жіноче.

«Ось подивіться. Це ми з чоловіком, Павлом Станіславовичем, і нашими первістками, Оксаною і Дем’яном», — розповідала Людмила Василівна, показуючи фото. «А тут і наші діти, і малеча друзів на відпочинку на природі». На одних світлинах діти з гостями, на інших — зі своїми друзями. Загалом, кожна світлина — це сторінка життя, яку вже не перегорнути.
Людмила Василівна завжди мріяла мати багато дітей. Вона навіть уявити собі не могла сім’ї без малечі.
Мабуть, кожна нормальна жінка любить дітей і мріє бачити їх щасливими і здоровими. А у моєї гості це відчуття якесь особливе, тому що кожна дитина у родині Островських — бажана і кожне народження — це подія.
Спершу доля подарувала Людмилі Василівні зустріч зі своєю половинкою, своїм однодумцем і своїм коханням — з Павлом Станіславовичем Островським. Він — голова сім’ї, доброзичлива і чуйна людина. Ніколи не мав ворогів і має золоті руки. Будь-яка справа під силу цьому чоловікові.
Побралися Людмила і Павло 25 травня 1985 року. А через рік, 26 травня, народилася їхня донечка Оксана. Так її назвала бабуся — Віра Арсенівна.
Це класичне українське ім’я дуже пасує 22-річній Оксані. Вона — мамина правиця. Змалечку мама ніколи не казала їй, що треба зробити. Донька все розуміла з погляду, з півслова. Крім того, Оксанка добра, розумна, товариська, тактовна і надзвичайно самостійна. Навчалася, крім загальноосвітньої школи, ще й у музичній по класу фортепіано. Закінчила Рівненський професійний ліцей сфери побуту за спеціальністю «закрійник» з відзнакою.
Через два роки Господь благословив народження сина Дем’яна. Він дуже гарно навчався у СЗОШ № 2, у музичній школі. Мав похвальні листи за відмінне навчання. Закінчив Донецький аграрний технікум з відзнакою за спеціальністю «менеджер». Був старостою гуртожитку. Коли закінчував технікум, Людмила Василівна поїхала на випуск і була дуже схвильована тим, скільки хороших відгуків почула про свою дитину. Після технікуму Дем’ян вступив на заочне відділення Луганського університету. Нині проходить альтернативну службу в Донецькій області. Йому зараз 20 років.
Вісімнадцятирічний Володимир — третя дитина. Відвідував загальноосвітню і музичну школи. Нині закінчує третій курс Рівненського музичного училища. Вчиться на «відмінно». Лагідний, привітний, веселий, товариський.
Андрію, який народився 13 грудня і сам, як кажуть, вибрав собі ім’я, уже шістнадцять років. З хорошими оцінками закінчує 10 клас СЗОШ № 2. Грає на фортепіано. Дуже дорога дитина для мами в тому сенсі, що були особливі пологи. Гарний, розумний, товариський, талановитий, здібний до будь-якої роботи.
Олександр і Михайло — нерозлучна парочка, бо вони — близнята. У одного карі очі, у іншого — блакитні. Вчаться у 7 класі СЗОШ № 2. Не відмінники, але активні у житті школи. Різні зовні й за характерами, дуже добрі, товариські та працьовиті діти. Мають здібності: Олександр навчається у художній школі, Михайло — у музичній по класу гітари.
Одинадцятирічна Анастасія — сьома дитина. Довгоочікуваний дарунок! Ім’я їй дав старший брат, Андрій. Він і няньчився з нею найбільше. Тому що це — його сестричка, Настуня! Зараз Настя закінчує п’ятий клас, грає на фортепіано. Це мила, добра, привітна і талановита дівчинка.
Найменший синочок — Павло Павлович. Йому 8 років. Він — улюбленець сім’ї, тому що наймолодший. Не кращий і не гірший за інших. Навчається у третьому класі, відвідує музичну школу по класу фортепіано. Росте милим, чуйним, розумним і талановитим.
Сама ж мама-героїня — людина досить самодостатня. Вона добре усвідомлює свою відповідальність перед дітьми і перед Богом. Ця жінка має твердий характер, свою думку і вміє її від- стояти. Саме такими вона вчить бути і своїх дітей — цілеспрямованими і самодостатніми. Ця сім’я, у якій є і багато проблем, переборює труднощі разом, спільно.
Людмила Василівна і Павло Станіславович виховують своїх дітей безхитрісними, добрими і людяними. Головна мета виховання родини Островських — бути щирими послідовниками Христа.
Батькам доводиться багато працювати, щоб поставити дітей на ноги. Особливо нелегко главі цієї великої і дружної сім’ї, Павлові Станіславовичу. Він працює на заводі культиваторів газоелектрозварником. Шість років тому переніс складну операцію, проте роботу не залишив, адже за ним — діти і дружина.
А наостанок нашої приємної зустрічі Людмила Василівна прочитала вірш, у якому виражена вся суть її життя:
«Я розсиплюсь срібною росою,
На той садочок, що Ти дав.
Проллюсь цілющою водою,
Щоб і корінчик не пропав.
Мій любий Боже, ці рослини
Ти дав мені, щоб доглядать.
До Тебе у молитві лину
Зішли на дім цей благодать...».


Редакція газети «Шепетівський вісник» щиро вітає Людмилу Василівну Островську з присвоєнням почесного звання «Мати-героїня» і бажає, щоб усі негаразди обходили її привітний будинок стороною. Нехай у родині панують добро, злагода і любов!