Напередодні поминальної неділі біля братської могили на центральному кладовищі міста мені пощастило зустрітися з першим заступником міського голови В.А.Заблоцьким. Він і каже:
— Прибрали гарно біля пам’ятника. Навіть списки загиблих під час звільнення міста у 1944-му році обновили.
Дійсно, так. Але поминального дня підійшов до мене член Національної Спілки архітекторів України, корінний шепетівчанин Віталій Власюк.
«Якби, — сумно мовить, — це було у Донецьку, то зрозумів би. Але чому в Шепетівці не знайшлося кому перекласти списки українською мовою. Хіба ти не міг це зробити безкоштовно?! Ганьба такій міській владі!».
Коментарів не хочу давати. Додам лише, що за могилою, де поховані сотні радянських солдатів та офіцерів, розташована могила генерал-майора М.Огородова, командира прославленої 110-ї стрілецької дивізії. На його фотографії, ще не вкраденій з пам’ятника, видно, що він був нагороджений орденом Червоного Прапора. І ось того ж поминального дня підходить до нас (у присутності однієї поважної шепетівської чиновниці) жінка й зі сльозами на очах бідкається:
— Його знала вся Шепетівка. Він відкривав паради до Дня Перемоги. А тепер ніхто навіть квіточки не посадив, бур’ян не вирвав, огорожу не пофарбував...
Те, що поминального дня і напередодні Дня Перемоги міське кладовище було завалене сміттям, це, безперечно, «заслуга» міського керівництва. Але списки на плитах братської могили мали б бути викарбувані все-таки українською мовою, хоча у цій могилі поховані не лише українці, але й росіяни, білоруси та представники інших національностей колишнього СРСР.