Шановна редакціє! У якій країні ми живемо?
Маємо кращу в Європі Конституцію, але не маємо можливості нею користуватися.
Конституція — Основний Закон прямої дії, який надає нам право на безкоштовну освіту, але за освіту потрібно платити; надає право на безплатне медичне обслуговування, але попробуйте лікуватися без грошей; надає право на працю, але мільйони наших співвітчизників шукають роботу за кордоном; надає право на житло... і т.д., і т.п. І, взагалі, таке враження, що у нашій державі Конституція не обов’язкова для виконання. Гарант Конституції може розпустити парламент без наявності конституційних підстав, на основі політичної доцільності своєї політичної сили.
Місцеві органи самоврядування можуть відміняти права, надані громадянам Конституцією та чинним законодавством і не нести за це ніякої відповідальності.
Законами України надано право безкоштовного проїзду у всіх видах міського і приміського транспорту, за винятком таксі, ветеранам війни і праці, дітям війни і всім пенсіонерам. А наш міськвиконком обмежив його. Правоохоронні органи не здійснюють контролю, роблять вигляд, що нічого не порушується, не оскаржують протизаконні рішення в судовому порядку.
У якій країні світу можна ще таке побачити?
Зате до влади рвуться всі, кому заманеться. Популістськими гаслами підкуповують виборців, приходять до влади, а пересічному українцеві жити краще не стає. Ось і зараз, виконуючи передвиборні обіцянки, уряд однією рукою сором’язливо дає, а іншою забирає значно більше. Інфляція зводить нанівець всі соціальні виплати.
Або взяти виплати заощаджень. Чи можна назвати цю акцію поверненням? Переконаний, що ні. Поверненням це можна було б назвати тоді, коли б заощадження забрали у «кравчуків», які їх вкрали, і повернули вкладникам. А те, що зараз діється, — це виплати з бюджету за рахунок зарплат, пенсій, стипендій, коштів на освіту, культуру, охорону здоров’я, житлове будівництво і т.д., і т.п., тобто за рахунок пересічних громадян, або, інакше кажучи, уряд повертає нам борги нашими ж грошима. Борги платять навіть ті, хто не мав заощаджень і кому нічого отримувати від Ощадбанку. І ще одне. За 1000 радянських карбованців можна було купити 6000 буханців хліба, а за 1000 гривень — лише 500, та й вага буханця нині далеко не та, що колись.
А про організацію виплат і говорити не хочеться. Мені особисто для того, щоб зареєструватися у березні довелося ходити до Ощадбанку 5 разів. Коли отримаю 1000 гривень — невідомо, хоча дехто нам у січні обіцяв через три дні після реєстрації.
Не зрозуміло, для чого потрібна попередня реєстрація? Невже для того, щоб переконатися, скільки вкладників померло і не прийдуть за другою тисячею гривень.