Свято Івана Купала

Наприкінці червня полуденне сонце досягає своєї найвищої точки на небі — літнього сонцестояння. Після чого починає повільно повертати на зимовий шлях, забираючи по хвилині часу щодня. Але до цього ще далеко, і природа встигне нарадувати нас своєю свіжою соковитою зеленню і чистим сяйвом небес. Уже починає кувати зозуля, і соловей ще виводить свої останні переливчасті трелі. Все цвіте і духмяніє... Саме на цей час припадає одне з найпоетичніших свят року. Характерна прикмета Івана Купали — звичаї і легенди, пов’язані з рослинним світом.
Ще в дохристиянські часи слов’яни святкували Купала, тобто День Сонця. А православна Церква цього дня відзначає Різдво Іоанна Хрестителя. Швидше за все, шляхом злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося свято Івана Купала, яке надихнуло на творчість не тільки великого Миколу Васильовича Гоголя, але й багатьох інших письменників і поетів.
Купальська ніч найкоротша, і ніхто не повинен спати, щоб не пропустити її чарівності. Цієї ночі, кажуть, навіть дерева переходять з місця на місце і розмовляють одне з одним шелестом свого листя, а трави наливаються чудодійними соками. Особливої цілющої сили купальська трава набирає перед сходом Сонця, тому: «Хто рано встає, тому й Бог дає!».
Цього дня збирають лікарські трави. Вони вважаються кориснішими, ніж зірвані в інший час. З дивовижних трав, які збирають на Купала, називають «плакун-траву», особлива сила якої в її корені, що має властивість проганяти злого духа. «Терлич-трава» використовується для зачарування. Дівчина носить її з собою, час від часу повторюючи ім’я парубка, який сподобався. Траву чорнобиль, за народним повір’ям, не переносять люди, які напускають пристріт. Від них вона охороняє будинок і двір. Грицики — добрий кровоспинний засіб.
Висушені трави прикладають до хворих місць, обкурюють ними хворих, борються з їх допомогою з нечистою силою, використовують навіть для відвороту. А на Купала намагаються ще й зцілитися росою. Для цього потрібно прокинутись якомога раніше і походити босоніж по цілющій купальській росі.
До речі, на думку вчених, на початку літа у травах міститься максимальна кількість біологічно активних речовин. Що стосується квітучої папороті, то, кажуть, є дуже рідкісний її вид, який у народі називають ключем-травою. Вона не цвіте, але в неї є колосоподібне утворення, яке злегка відсвічує мерехтливим червонуватим кольором. Швидше за все, саме її і шукали в Купальську ніч. А враховуючи, що це дуже рідкісна рослина — легенда про її «важкодоступність» не позбавлена сенсу. Звичайно, дуже хочеться, особливо в таку чарівну ніч, вірити, що вона вказує місця скарбів і передбачає майбутнє, але це вже було б занадто.
В Україні й сьогодні, за старовинним обрядом, дівчата і хлопці збираються увечері перед святом Івана Купала у заздалегідь визначеному місці: на лісовій галявині або на березі річки під деревом, обвішаним вінками і стрічками. Під нього ставлять зробленого з соломи крихітного, а іноді й великого Купала, одягненого в жіночу сорочку і хустку, з намистом на шиї і вінком на голові. Дівчата також прикрашають голови вінками з квітів.
Головна розвага вечора — стрибки через вогонь. Розводять велике багаття з хмизу та соломи і, розганяючись, стрибають. Вдалий стрибок — якщо полум’я не торкнулося того, хто стрибає, і немає іскор — означає заміжжя або удачу.
У день Івана Купала дівчата плетуть вінки з трав: фіалки триколірної, лопуха, богородицької трави і ведмежих вушок. Увечері пускають їх на воду, спостерігаючи, як і куди вони пливуть. Якщо вінок тоне, значить, суджений розлюбив, якщо прибило до берега — заміж скоро не вийдеш.