Приємним винятком на фоні продовжуючих стрімко зростати цін на споживчі товари, комунальні послуги і пальне, стали оприлюднені офіційні дані, згідно з якими, в середньому, різниця між доходами найбільш і найменш забезпечених громадян України зменшилася до 9 разів. А ще недавно вважалося, що розрив у доходах цих верств населення становить 12–14 разів.
Аналітики не без підстав заявляли, що соціальна прірва між багатими та бідними у країні є однією з найразючіших у світі й продовжує поглиблюватись. Звичайно ж, більш оптимістичний показник ніяк не можна вважати коректним, адже ще існує тіньова складова доходів — своєрідна «чорна каса», але ж з неї у нас черпають не тільки багаті, але й бідні, тільки різними ложками. Відомі економісти та соціологи вважають, що майнове розшарування у країні продовжується. Хіба, якщо вірити статистиці, розростання цих негативних процесів сповільнилося. Та навіть і таке сповільнення — це крок у правильному напрямі.
Але все, як відомо, пізнається у порівнянні. Дані російського статистичного відомства свідчать, що їх найбідніші громадяни отримують різних доходів у 17 разів менше, ніж багатії. Причому соціальна прірва в сусідній країні поглиблюється — три роки тому відповідний показник становив близько 15. На це розшарування звертають увагу навіть українські заробітчани, багато з яких зводять хороми для новітніх мільйонерів. А таких у Російській Федерації вже не одна сотня тисяч. Але найглибша соціальна прірва у деяких країнах Латинської Америки, наприклад, у Бразилії та Аргентині, де різниця між доходами найбагатших та найбідніших становить кілька десятків разів.
Справді, не хочеться жити у країні, де надто великий майновий розрив між багатими й бідними, що не сприяє політичній й соціальній стабільності. Бо на одному полюсі нагромаджуються бездумне, паразитичне споживання та розтринькування багатств, а на іншому — концентруються злидні, безнадія, відчай та протест. Ні до чого доброго розсування цих соціальних полюсів не призведе.
Соціологи вже не раз у світовому масштабі, користуючись своїм інструментарієм, виміряли «рівень щастя» у різних країнах. І неодмінно в ареалі найбільш благополучних держав виявляються скандинавські країни, де показник різниці між доходами багатих і бідних становить усього 6 разів, де за допомогою добре продуманої та зваженої податкової політики відбувається перерозподіл багатства, де система соціального захисту не допускає, щоб людина не стала злидарем, яке б лихо з нею не трапилося.
Що ж, нам усім хочеться жити, як у цілому благополучній Європі. А там багатії давно вже сплачують податки за елітну нерухомість, розкішні машини класу люкс, яхти, приватні літаки тощо. Запроваджено навіть податок на надприбутки. У Франції його платять громадяни, чиї статки перевищують неоподатковуваний державою рівень — 760 тисяч євро. Подібна модель оподаткування застосовується також у Греції, Норвегії, Швейцарії, Іспанії та в деяких інших європейських країнах. Окрім неї у багатих розвинених державах існують ще й інші моделі, які змушують багатих ділитися з бідними.
А тим часом у країнах СНД, в тому числі й в Україні, нувориші й гадки не мають про податки на елітне споживання та багатство. У наших народних депутатів, які під час виборчих кампаній так потерпають за долю простого люду, ніяк руки не доходять до прийняття відповідних законів. А, до речі, християнська мораль, що є духовною суттю нашої цивілізації, вчить: збирати багатство — не гріх, гріх — ним не ділитися.
Та, схоже, останнім часом крига скресла. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв ініціює запровадження у своїй країні так званого податку на розкіш — елітні будинки, автомобілі, яхти, приватні літаки. Цією ж проблемою заклопотані й російські законодавці. В Україні Міністерство фінансів розробило проект закону про податок на нерухомість, необхідність запровадження якого вже ні у кого не викликає сумнівів. Але, судячи з усього, наша країна лише стає на шлях олюднення своєї соціальної системи — шлях довгий та важкий.