Двадцять дев’ятого червня у м.Христинівці Черкаської області сталася страшна ДТП, в результаті якого загинула моя 19-річна донька. Я б не виносила своє горе на сторінки газети, якби слово «правосуддя» у нашій державі мало свій справжній зміст. Цей лист до редакції — крик душі матері, яка не знає, як боротися з несправедливістю і байдужістю. Все ускладнюється тим, що наїзд скоїв племінник високого посадовця, і, як останнім часом ведеться у нашій «демократичній державі», справедливість на боці того, хто має гроші і владу. У мене немає ні того, ні іншого, але є біль і прагнення добитися справедливого вердикту для вбивці, який навіть не підійшов до людини, яку щойно збив. Він насамперед вибіг, щоб оглянути свій автомобіль і, напевно, зателефонував, кому потрібно, бо працівники ДАІ прибули на місце пригоди аж через півтори години. Причому, експерт, який робив виміри і складав схему ДТП, був у нетверезому стані. У хлопця навіть не взяли аналіз крові, посилаючись на те, що у місті немає лабораторії, яка цим займається.
Батьки юнака прибули на місце події, але лише для того, щоб забрати свого сина, та, на щастя, їх зупинили свідки.
Дорога, де сталося ДТП, — з одностороннім рухом і має завширшки сім метрів. Моя донька тільки вийшла з автомобіля, що стояв біля бордюру, але для юнака решти дороги виявилося замало....
Батькам дівчини, що була у той страшний день з моєю донькою, вдалося забрати мою дитину з дороги лише через 3,5 години. Саме стільки часу потрібно було, щоб зробити схему ДТП «правильно».
З цією схемою я зверталась до адвокатів та незалежного експерта, який підтвердив мої підозри про те, що схема була складена невірно, з порушеннями. Авжеж, вона була складена так, як було потрібно порушнику і його покровителям.
Зрештою, майже через два тижні батьки юнака приїхали до Шепетівки, щоб поспілкуватися зі мною та моїм чоловіком, але ми в той час були у лікарні, тому розмовляли вони з моєю сестрою та донькою. Зазвичай у таких ситуаціях люди приходять просити пробачення, але не в даному випадку: вони приїхали розповісти, яка чудова дитина їхній син і висловлювали припущення, що моя дочка сама винна у всьому, що сталося. А їхній син ні в чому не винен і, як виявляється, здав аналіз крові... Цікаво, коли?
Можливо, наступного дня? А може, через тиждень? Невідомо...
Зателефонувавши до слідчого у м.Умань, я випадково дізналася, що справу було передано в м.Черкаси, а дізнатись прізвище слідчого, якому було передано справу, виявилося майже неможливо. До цього часу я не отримала ніякого документального підтвердження про те, що кримінальну справу відкрито, ніхто нічого не повідомляє про хід слідства.
Все чомусь приховують, навіть аналіз крові власної доньки до цих пір мені невідомий. Я кілька разів зв'язувалася з судмедекспертом, але все безрезультатно. Та, зрештою, все, що я роблю — безрезультатно, тому що водій, який скоїв наїзд, зі своєю "командою" завжди на крок попереду. Куди б я не телефонувала, як тільки я повідомляю, хто я, — телефони відразу вимикаються, зі мною ніхто не бажає розмовляти.
Що мені робити далі, не знаю. Я розумію, що дочки не повернути, але не хочу, щоб людина, яка вбила її, залишилась безкарною. Я не робила б нічого, якби знала, що у нього не було вибору і що він дійсно кається і переживає. Але цей 19-річний юнак спокійно сів за кермо і поїхав до відділку, і то лише через кілька годин потому, як убив людину. Не схоже, щоб він дуже хвилювався і нервував. Чи не так? Хіба нормальна людина так може чинити?
Людмила ВЕЗЮК, м.Шепетівка.
Коментарі (3)
