Розвиток рівня пенсійної системи є важливим чинником покращення пенсійного забезпечення громадян та прискорення соціально-економічного розвитку держави.
Система недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення і ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками цієї системи додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.
Якщо проаналізувати динаміку розвитку недержавного пенсійного фонду (НПФ) за останні 15 років у світі, то побачимо, що його активи збільшились з 3,8 трильйонів до 18 трильйонів доларів, тобто майже у 5 разів. Їхня частка в активах інвесторів зросла за цей час з 27,7 до 30,2 відсотка. Такий стан розвитку НПЗ дозволяє розвинутим країнам забезпечити гідну старість своїх пенсіонерів, а також інвестувати в національну економіку величезні інвестиції, які забезпечують конкурентно-здатність їхніх підприємств.
Виходячи з досвіду НПЗ передових держав світу, керівництво нашої держави ставить за мету необхідність запровадження системи НПЗ в Україні. Це викликано незбалансованістю солідарної системи, що спричиняється:
— високим рівнем демографічного навантаження на працездатне населення (частка пенсіонерів становить 28,6 відсотка всього населення країни, і надалі цей показник буде збільшуватись);
— наявністю у значної частини працюючих пільг із сплати внесків до Пенсійного фонду України;
— низькою заробітною платою (у третини працюючих не вище, ніж прожитковий мінімум);
— дефіцитом коштів ПФУ на виплату пенсій, що покривається за рахунок державного бюджету;
— великою заборгованістю із сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування підприємств;
— зростанням рівня соціальної захищеності українських громадян.
Посилена мотивація людини до продуктивної праці, результати якої гарантуватимуть їй матеріальну забезпеченість у старості.
Дається взнаки обмеженість бюджетних ресурсів для вирішення соціальних потреб і, як наслідок, зменшення ролі держави у забезпеченні соціальних гарантій населення (світова тенденція).
Україна занадто пізно долучилась до світового досвіду використання ринку недержавних пенсійних послуг для забезпечення соціальних потреб пенсіонерів та збільшення інвестиційного потенціалу країни. Якщо перші недержавні пенсійні фонди з’явились у світі понад 100 років тому, то в Україні — лише у 2004 році. У той же час це дає можливість Україні не повторювати помилок інших країн та запровадити кращий світовий досвід.
Пенсійна реформа України, яка передбачає розвиток недержавного пенсійного забезпечення, побудована на кращому світовому досвіді. Модель НПЗ, що запроваджена Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», створює одну з найнадійніших у світі систем захисту вкладів майбутніх пенсіонерів та можливостей підтримки найбільш перспективних підприємств країни. За кількістю суб’єктів, що надають послуги з НПЗ, Україна уже випередила ряд країн, які стартували значно раніше неї, але за обсягами залучених коштів ще відстає.
Актуальність НПФ сьогодні — це належний досвід функціонування НПФ є однією з передумов запровадження в Україні другого рівня пенсійної системи — накопичувальної складової.
Запровадження планується почати з 2009 року.
Законопроект передбачає можливість для застрахованої особи переводити пенсійні кошти на наступний рівень.
Проект передбачає обов’язкове пенсійне забезпечення працівників, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, або на посадах і професіях, які дають право на призначення пенсії на пільгових умовах чи за вислугу років.
Буде здійснюватись шляхом відрахування пенсійних внесків роботодавцями на користь працівників до корпоративних та професійних НПФ.
Недержавний пенсійний фонд — це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (не підприємницького товариства) та створюється з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників фонду та здійснення пенсійних виплат. НПФ не може бути оголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство.
Роботодавець добровільно приймає рішення про сплату пенсійних внесків до НПФ на користь своїх працівників, однак, розпочавши, не може необґрунтовано відмовитись від їхньої сплати. Пенсійні накопичення учасника НПФ є його власністю та можуть успадковуватись. Вкладник може укласти один або кілька пенсійних контрактів з одним або кількома пенсійними фондами. У пенсійному контракті визначаються розміри та порядок внесків до НПФ відповідно до обраних умов.
Наприкінці варто наголосити на перевагах підприємств, які співпрацюють з недержавними пенсійними фондами, зокрема:
— щодо вирішення соціальних завдань — формування додаткової пенсії для працівників;
— підвищення ефективності кадрової політики — залучення та утримання висококваліфікованих працівників;
— економічні мотивації (податкові пільги) — на валові витрати відносяться суми пенсійних внесків у межах 15 відсотків зарплати працівника за рік і податкової соціальної пільги (1,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 740 грн. на місяць у 2007 році);
— пенсійні внески не включаються до фонду оплати праці, тобто на них не здійснюються обов’язкові соціальні нарахування;
— додаткові інвестиції дозволено інвестувати у цінні папери одного емітента до 5 відсотків пенсійних активів НПФ.



Наскільки успішно буде надалі просуватися пенсійна реформа та розвиватися ринок пенсійних послуг, залежить від позиції керівників підприємств та установ, їхнього розуміння можливостей, які надає їм та їхнім трудовим колективам нова пенсійна система.