П’ятого липня 1941 року радіо голосом диктора Юрія Левітана передало повідомлення Радянського інформбюро:
«Героїчний подвиг здійснив командир ескадрильї капітан Гастелло. Снаряд ворожої зенітки поцілив у бензиновий бак його літака. Безстрашний командир направив охоплений полум’ям літак на скупчення автомашин і бензинових цистерн ворога. Десятки німецьких машин і цистерн вибухнули разом з літаком героя».
Військові кореспонденти П.Павленко та П.Крилов одразу ж вирушили «емкою» у полк, де служив герой, і вже 10 липня з’явилася стаття «Капітан Гастелло». Мені випадково вдалося відшукати цю публікацію. Вони, зокрема, писали:
«Це була людина, котра виховувала себе на труднощах, людина, котра накопичувала сили для великої справи. Коли він став військовим льотчиком, це відразу ж підтвердилося.
У 1939 році він бомбардував білофінські військові заводи, мости і доти. У Бессарабії висаджував наші парашутні десанти, щоб втримати румунських бояр від пограбування країни.
З першого ж дня Великої Вітчизняної війни капітан Гастелло на чолі своєї ескадрильї громив фашистські танкові колони, знищував військові об’єкти, мости. Про капітана Гастелло уже тоді йшла слава у льотних частинах. Люди повітря швидко пізнають один одного.
Двадцять шостого червня 1941 року на чолі своєї ескадрильї капітан Гастелло воював у повітрі. Далеко внизу, на землі, теж точився бій. Моторизовані частини ворога проривалися на радянську землю. Вогонь нашої артилерії і авіація стримували їхнє просування. Чорні плями танкових скупчень, скупчення бензинових цистерн свідчили про заминку в бойових діях ворога.
І безстрашний Гастелло продовжував свою справу в повітрі. Але ось снаряд ворожої зенітки розбиває бензиновий бак його літака. Машину охоплює полум’я. Виходу немає. Невже ось так і закінчити на цьому свій шлях? Вислизнути, поки не пізно, на парашуті і, потрапивши на територію, здатися у полон? Ні, це не вихід!
І капітан Гастелло не залишає палаючу машину, а направляє вогненну кулю свого літака донизу, на скупчення цистерн ворога. Вогонь уже біля льотчика. Але земля близько. Очі Гастелло торкаються вогню, але ще бачать, обпалені руки тверді. Палаючий літак ще підкоряється помираючому пілоту.
Так ось як закінчиться життя: не аварією і полоном, а подвигом. Машина Гастелло врізується у скупчення цистерн і машин — і оглушливий вибух довгим відлунням потрясає повітря битви: вибухають німецькі цистерни».
Хто ж він, один із перших Героїв Радянського Союзу Великої Вітчизняної війни, людина, котра для сотень тисяч солдатів та офіцерів стала справжнім символом мужності, людина, іменем якої названо одну із шепетівських вулиць?
Не став би льотчиком Микола Гастелло, якби сталінські чекісти якимось дивом не «прогавили» його соціальне походження. У графі національність анкети кандидата у члени ВКП(б) він власноручно у 1927 році написав «росіянин». У всіх довідниках вказано, що він народився у сім’ї робітника. Але за деякими версіями його батько Франц — дрібний торговець з немилозвучним прізвищем Гастило з’явився на сватання до Москви у 1905 році з Німеччини, маючи німецьке та австрійське коріння. Але коли у сім’ї новоспечених російських буржуа народився 23 квітня за старим стилем (нині 6 травня) 1907 року син Микола, за метрикою майбутній сокіл став росіянином. До того ж, користуючись тодішніми законами, що певною мірою дійсні у нас донині, дитині змінили прізвище на більш милозвучне — Гастелло.
Це одна з нинішніх «інтернетівських» версій появи родини Гастелло в Росії. Але є й інша — офіційно-радянська. «Кумирів» на подвиги ця пропаганда уміла творити. Не випадково за час війни подібні вогненні тарани було здійснено понад 300 разів, хоча у багатьох випадках екіпажі могли врятуватися. А втім, у документально-художній повісті «Рассказ о брате» Іван Гастелло розповідає, що їхній батько, Франц Павлович, народився у селі Плужини біля містечка Новогрудники, працював на польських панів, а у 1900 році перебрався до Москви, найнявся працювати у залізничні майстерні.
Біографія Миколи Францовича Гастелло схожа на біографію мільйонів юнаків та дівчат, котрих підхопила на свої крила ілюзій, звершень і надій Велика Жовтнева соціалістична революція. У Сокольниківському міському чоловічому училищі закінчує 5 класів, згодом — курси майстрів з ремонту паровозів. Працює на Муромському паровозному заводі, на механічному заводі будівельних машин імені Першого травня.
Наприкінці двадцятих — на початку тридцятих років минулого століття радянський комсомол бере так зване шефство над бронетанковими військами, морськими і повітряними силами країни. Щоб стати курсантом училища, Миколі довелося без відриву від виробництва продовжити навчання. У 1932 році здійснилася його давня мрія стати льотчиком — за комсомольським набором юнак зараховується курсантом Луганського льотного училища.
Не будемо детально описувати той шлях, яким пілот йшов до безсмертя. Нагадаємо, що він вою-вав у районі річки Халхін-Гол з японськими самураями, а згодом, під час радянсько-фінської вій-ськової кампанії, у сорокаградусні морози, — з білофінами. На початку Великої Вітчизняної вій-ни командир ескадрильї 207-го бомбардувального полку 42-ї дивізії дальної авіації капітан М.Гастелло з екіпажем (лейтенанти А.А.Бурденюк, Г.М.Скоробагатий, старший сержант О.А.Калінін) на своєму бомбардувальнику ДБ-3 зробили лише три вильоти.
Мій сусід, колишній військовий технік Володимир Арсентійович Макуха розповідав:
— Наш ДБ-3 був справжньою грозою для німців. Бомбовими ударами зміталися цілі ворожі колони. Але у перші дні війни авіація ворога знищила фактично всі наші винищувачі. А без їх прикриття важкі бомбардувальники ставали практично мішенями. Я особисто у 1941 році був збитий дев’ять разів...
Двадцять шостого червня 1941 року екіпаж М.Гастелло бомбардував танкову колону в районі Молодече–Радошковичі на низькій політній висоті. Те, що трапилось, ви вже знаєте. У післявоєнний час були спроби дослідити справжні обставини загибелі цього екіпажу. Але про що б не писали ті журналісти, котрі шукають сенсації, факт залишається фактом: рівно через місяць після загибелі екіпажу Указом Президії Верховної Ради СРСР М.Ф.Гастелло посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нині багато хто з власних бібліотек, а почасти і з державних та відомчих бібліотек поздавав літературу про минулу війну в макулатуру. Тож якщо більш детальніше бажаєте дізнатися про М.Гастелло, завітайте в історичний відділ обласного літературно-меморіального музею М.Островського. Науковий працівник Лідія Денисівна Юхимович, та й інші його працівники, люб’язно дадуть ознайомитися з науковою роботою «Подвиг Миколи Гастелло і його значення» студентки сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку А.В.Закордонець, написаною у 1983 році.
Ім’я льотчика ще й досі носять школи і заводи, вулиці і площі. Шепетівку також певною мірою можна назвати містом авіаторів, адже буквально за кілька кілометрів звідси, поміж селами Судилковом і Травлином, до війни дислокувалися авіаційні військові частини. Тому, либонь, не випадково на початку п’ятдесятих років минулого століття з-поміж більш як 11 тисяч Героїв Радянського Союзу одну з міських вулиць було вирішено назвати іменем М.Гастелло.
Не мудруймо довго. Там, де зустрічаються вулиці Українська і Залізнична, звернемо на Пролетарську, у напрямку колишнього тарного комбінату. Ліворуч від нас — огорожа так званого п’ятого містечка, вірніше, топогеодезичного центру. За рогом — ліворуч, і стежкою або грунтівкою полишаємо поворот на вулицю Матросова. І майже до кінця бачимо панораму затишної вулички з кількома десятками будинків.
Простіше було б неподалік колишньої контори тарного комбінату повернути на провулок Матросова і потрапити на вулицю Гастелло. Але позбав вас, Боже, думки це зробити. Бо тільки у цьому провулку є така прірва на дорозі, якої немає у найвіддаленішому селі. Щоб, бува, хтось немісцевий у ту багнюку не вліз, хтось перегородив шлях товстим зрізаним деревом.
Провулок Гастелло знайдете, якщо з провулка Матросова пройдете біля колишнього гуртожитка облспоживспілки. На жодному плані міста, в тому числі й виданому 2007 року підприємцем В.О.Гаврилюком, він не позначений, ніби його не існує. Але ж у ньому затишно причаїлися охайні будинки до дев’ятого ліворуч і десятого праворуч номерів. Провулок впирається в огорожу розкраденої і розпроданої колишньої автобази облспоживспілки, котра обслуговувала кооператорів шести північних районів Хмельниччини. Так що слушна порада: раніше, ніж потрапити до когось у цей провулок, добре розпитайте, як його знайти.